Притулок для тварин у Пирогові щоночі обстрілюють з вогнепальної зброї, - активістка

Президентка Товариства захисту тварин «SOS» Тамара Тарнавська, яка була ініціаторкою створення цього притулку, говорить, що цей притулок регулярно з вогнепальної зброї розстрілюють догхантери, а українська поліція та чиновники не реагують.

Андрій Куликов: Я часто від вас чую фразу, що нічого в  нас не змінюється. Чи справді це так?

Тамара Тарнавська: На жаль. Я за походженням українка, громадянка Норвегії. Більшу частину свого життя прожила в цивілізованій Європі.  Працювала на «Радіо Свобода» у Мюнхені, а потім в ООН в Женеві. І мене постійно діставали листами громадяни України з благанням допомогти вирішити проблему безпритульних тварин. Ми не говоримо про час, коли йде війна і коли важко. Але це були часи, коли Україна була в нормальному стані, але ставлення до тварин було середньовічним. І це, на жаль, було нормальним, до тварин ставилися, як до живого сміття, починаючи з керівництва держави, окрім Кравчука і Ющенка, які мені допомагали.  

Андрій Куликов: На що ви зараз звертаєте увагу політиків?

Тамара Тарнавська: Ми вимагаємо виконати свої обіцянки. Коли я закрила у 1997-му році живодерню у Пирогово, де впродовж 60-ти років вбивали тварин, причому жорстоко – молотком по голові, живцем здирали шкіру – я персонально зробила про це фільм у грудні 1996-го року. Так от коли я цей фільм показала в КМДА, мені сказали, що я сфабрикувала цей фільм, що це не в Україні, що це підтасовані факти. Ми показали це фільм в Європі, і ми протягом трьох тижнів зібрали 3,5 мільйони підписів, і заблокували діяльність посольства України в Європі.

Тоді до мене подзвонив тодішній міністр закордонних справ Удовенко і  попрохав зупинити блокаду. Через три тижні мене запросив мер Києва Омельченко, і на парадній нараді подякував мені, що я як журналіст відкрила йому очі на ці неподобства, які відбуваються у Пирогово. Його рішенням Пирогово було передано той утилізаційний цех для тварин під будівництво першого притулку.

Коли ми туди зайшли легально, не було слів: валялися трупи, шерсть і так далі. Я думаю, що розрахунок був такий, що я довго тут не буду смикатися, що поїду до Женеви, здамся, але так не сталося.

Коли розійшовся Майдан, ми забрали 56 «майданівців», які зараз виросли і бігають у притулку

Андрій Куликов: З початком війни тварини з вашого притулку не лише із Києва?

Тамара Тарнавська: Так, і перш за все, у нас є «майданівці-революціонери». Коли закінчився Майдан, в кожній палатці було по цуценяті. Я їх там бачила десятками. Коли розійшовся Майдан, ми забрали 56 цих «майданівців», які зараз виросли і бігають у притулку. Але що мене надзвичайно вражало: з 2014-го року, коли добробати їхали на лікування у військовий госпіталь, вони привозили голодних та нещасних тварин, благаючи врятувати цих їхніх друзів. Ці люди щодня заглядають в очі смерті, але цінують не тільки людське життя, а всього, що людину оточує. На жаль, переважно цього немає в українському суспільстві. Наш притулок побудований європейцями, там немає українських коштів, і далі притулок утримують європейці. Ми виживаємо тільки тому, що я не громадянка України, я маю зв’язки у Європі.  Притулку вже 21 рік, але він не знайшов підтримки у влади. Хіба це нормально? Ми ж європейці.

Андрій Куликов: Розкажіть про тих собак, які у вас є з Донбасу.

Тамара Тарнавська: Привозили їх добробати і переселенці, які не мали, куди дівати тварин. У нас є один пес з Донецького аеропорту. Він був дуже заляканий, боявся всього і просто лежав, не встаючи. Я потратила біля трьох місяців на нього, читала йому вірші, розмовляла з ним, і відчувала щастя, коли він мені дозволив доторкнутися до його голови. Він не гавкав, видно в аеропорті він розумів, що не можна привертати уваги. Зараз цей пес – кабанюра, гавкає і скаче. Коли я прихожу, і він мене обнімає, це якась така неймовірна нагорода. Люди не бувають такими вдячними, як собаки.

Наш притулок побудований європейцями, там немає українських коштів, і далі притулок утримують європейці

Андрій Куликов: Як можна допомогти притулку? І як можна забрати звідти тварину, або привезти, якщо склалися такі життєві обставини?

Тамара Тарнавська: Привезти тварину неможливо, в нас просто немає куди поставити ноги. Якщо хтось є відповідальним, ми будемо раді віддати тварину, але вона буде під нашим контролем.

Якщо хтось нас чує і хоче допомогти притулку – кормами, крупами, якимись старими речами для підстилки – ми будемо вдячні за все. Також в нас не вистачає рук, тому можна просто прийти, погладити тварин і поспілкуватися з ними.  

Притулку вже 21 рік, але він не знайшов підтримки у влади. Хіба це нормально? Ми ж європейці

Андрій Куликов: До вас привезли майже 300 тварин зі сходу. А що не можна було десь по дорозі розмістити їх у подібному притулку?

Тамара Тарнавська: Так немає ж такого, в тому ж то і справа. Тому я і залишила ООН і приїхала на «сонячний берег» Пирогово. Я не скаржуся, це був мій вибір, але я не думала, що це буде так важко і так довго. І тепер я не зраджу своїх друзів.

Коли я даю прес-конференції на Заході, я показую цих людей, які приїхали з зони бойових дій Донбасу, говорю про цю людяність, які проявляють молоді хлопці, на відміну від українських чиновників. Тварина не може себе захистити. Звідки з’явилися безпритульні тварини? Це ж не американці нам їх закинули, вони ж не інопланетяни, це ж українці їх викинули. А тепер проти них воюють.

Звідки з’явилися безпритульні тварини? Це ж не американці нам їх закинули, вони ж не інопланетяни, це ж українці їх викинули. А тепер проти них воюють.

В Україні існує рух догхантерів (вбивці тварин – ред.) У 2016-му році київський адвокат Олексій Святогорець, який є лідером руху догхантерів, зареєстрував у Міністерстві юстиції організацію «Журналісти-догхантери України». Потім він звернувся про реєстрацію газети «Вісник догхантерів». Я полетіла в Женеву, ми підняли всіх, кого можна, через півтора місяця ліквідували цю організацію, і мені пояснили, що вони не розуміли слова «догхантер». Я в це не вірю, бо тоді в нашому Міністерстві юстиції працюють суцільні дебіли.

Наш притулок від 2016-го року постійно атакують догхантери і обстрілюють притулок з вогнепальної зброї

А ще найстрашніше, і в мене на руках є цей лист: керівник патрульних у Києві Юрій Зозуля у 2016-му році видав розпорядження всім патрульним безпритульних собак вести не в притулок, а здавати догхантерам. Я написала листи всім на світі, і він скасував це розпорядження.

Ще один дуже цікавий факт: наш притулок від 2016-го року постійно атакують догхантери і обстрілюють притулок з вогнепальної зброї. Приїжджає поліція, розводить руками і на цьому кінець. Тоді я взяла справу у свої руки, ми поставили відеокамери, зареєстрували номер машин. І одна машина з тих, які приїжджають розстрілювати наш притулок, належить особистому охоронцю українського олігарха Юрія Косюка. Він приїжджав знімати стрес – розстрілювати собак. Але незважаючи на свідків та відеокамери, поліція нічого не робить. Журналісти «Народного контролю» провели разом зі мною розслідування, ми зустрілися з керівництвом «Миронівського хлібокомбінату» і вони звільнили цю людину. Та покарання має продовжуватися і далі, але поліція нічого не робить