Психічно хвора людина не може працювати і кохати? Що варто знати про психічне здоров’я?
Травень — місяць інформування про психічне здоров’я. Тому в нашій студії побував Денис Полтавець — лікар-психіатр і експерт з розвитку громадянського суспільства
Коли говоримо про психічне здоров’я, важко дати реалістичне визначення. Краще було б говорити про психічно хвору людину — визначення більш чіткі. Наприклад, у психіатрів є таке визначення: психічно хвора людина — це людина, яка переступає поріг кабінету лікаря-психіатра. Звичайно, це професійний жарт. З іншого боку, можна було б сказати зрозумілими словами, що психічно хвора людина — це людина, яка більше не може виконувати свої соціальні обов’язки через якісь психічні вади, розлади і так далі, — говорить Денис Полтавець.
Ірина Славінська: А що ми тоді маємо на увазі, коли говоримо «соціальні обов’язки»?
Денис Полтавець: Один відомий психіатр колись казав, що психічно хвора людина — це людина, яка не може кохати і працювати. Приблизно так і можна було б дати це визначення: людина, яка не здатна працювати, обслуговувати себе, забезпечувати себе і близьких необхідними ресурсами і так далі — найелементарніші соціальні обов’язки.
Зараз розроблені ліки і методи, які в певних захворюваннях дозволяють досягти радикальних результатів
Лариса Денисенко: Але в людини просто може бути депресія і це просто дуже ледача людина. Ми можемо констатувати, що вона при цьому не хоче працювати, не може себе змусити. Коли відбуваються такі стани, можна говорити про соціальну нездатність?
Денис Полтавець: Це вже наукове питання, яке потребує введення наукових понять для визначення. Багато людей, які страждають на психічні захворювання, розлади, продовжують працювати і при цьому неймовірно страждають. Варто було б, звичайно, порадити їм, що не варто цього робити і краще було б звернутися до фахівців. Сьогодні дійсно існують дуже прекрасні ліки, засоби і методи, які допомагають позбутися таких легких розладів, на які страждає значна частина людей у світі.
Ірина Славінська: Часто можна почути таку реакцію на розмову про психологічні чи психічні проблеми, зокрема, де йдеться про депресію: «ти просто зациклений на собі», «годі думати тільки про себе», «піди порозважайся — все пройде».
Денис Полтавець: Можна сказати, що такі способи — елементарна психологічна допомога. Більшість легких або субклінічних психічних розладів і починаються, і минають як реакція на стрес або на якісь події в житті. Вони виникають і проходять. В цьому сенсі такого роду підтримка з боку родини має суттєвий клінічний вплив.
З іншого боку, такі методи далекі від ідеальних. Дійсно, можна грати на почутті провини і обов’язків, страху, але це не дуже ефективно. Більш ефективно було б дати підтримку такій людині і спробувати її зрозуміти. Такі повсякденні депресії легко зрозуміти і дати більш змістовну пораду.
90% наших людей, вочевидь, психічно здорові, і це радує — розповсюдженість психічних захворювань в Україні складає 2,3% від всієї кількості населення
Ірина Славінська: Оскільки існують люди, які мають розлади і живуть вдома, можливо, суспільство схильне сприймати як нормальні ширший спектр норм поведінки? Норма в українському суспільстві крізь ракурс погляду на тему психіатрії: що можна сказати про нормальність в Україні?
Денис Полтавець: Ми ходимо по вулицях і, думаю, більш-меш чітко фіксуємо ненормальності. Отже, в нас є якесь уявлення про нормальність. Вона контекстуальна і визначається контекстуально. Якщо людина не завдає шкоди собі та іншим, можна вважати, що приблизно нормальна.
Лариса Денисенко: Що можна змінити в суспільстві на рівні конструкцій і відносин, щоб ми були більш толерантними до інакшості іншого і щоб гармонія і баланс стосувалася всього суспільства?
Денис Полтавець: Для цього потрібно забезпечити контакт з цим різноманіттям. Якщо нема контакту з чимось іншим, відмінним від мене, толерантність не розвивається. Практично це означає, що варто було б підтримувати різні «дивні» речі, які не дуже представлені в нашому повсякденному житті, про які мало говорять по телевізору. Це може бути що завгодно. По-друге, варто було б більше подорожувати: якщо грошей нема — своєю областю, трохи більше — Україною, ще більше — Європою. І варто дивитися, як люди живуть в інших містах, областях чи країнах. І це, думаю, більшості наших співгромадян, які ніколи не залишали меж своєї області, дало б поживу для роздумів.
Повний варіант розмови слухайте в аудіоверсії.
Тисніть блакитний трикутник праворуч вгорі. Щоби завантажити файл і послухати пізніше, натисніть на хмарку.
За підтримки
Цю публікацію створено за допомогою Європейського Фонду Підтримки Демократії (EED). Зміст публікації не обов'язково віддзеркалює позицію EED і є предметом виключної відповідальності автора(ів).