«Давайте без «давайте» або як правильно українською заохочувати до дії

Вітаю, високодобірне товариство наших радіослухачів.

Якщо ви чули або ж у вашому слововжитку виринають такі фрази та конструкції, як-от:

• «Давай розказуй»,
• «Давай купимо» чи «Давайте придбаємо»,
• «Давай я тобі зараз буду читати»,
• «Давай зробимо це»,
• «Давай поїмо»,
• «Давай подивимося разом фільм»,
• «Давай погуляємо»,
• «Давайте подумаємо, як це зробити»,
• «Давайте разом намалюємо тюльпани акварельними олівцями»,
• «Давай вже пішли»,

«Давай пІдемо за кавою» — оооо, а тут аж дві пОмИлки (й до того ж маємо варіантне наголошування цього слова, якщо йдеться про дві, три, чотири — тоді по́ми́лки, якщо ж більше чотирьох, наголос падає на останній склад — помилки́) — «кусайте» себе за язик, мої ошатні слухачі й слухачки.

Чому? Що не так із цими всюдисущими «давай» та «давайте», ще й із конструкцією «пІдемо за кавою»?

І якщо у вас виникла думка: «Та нормальні фрази й конструкції, Світлано! Не ускладнюй нам і без того складне життя», — знайте, ваша авторка не без підстав лазить у вицвілому халаті по мовних драбинах і куштує конфітюри правил усіх віків, які усміхаються хитро, як пожовклі старі книги.

Нумо з’ясовувати!

Спонукати, заохочувати до дії, благати чи висловлювати прохання за допомогою частОк «давай», «давайте» — це калька з російської мови, яку запозичили через раніше спільний медіакультурний простір з РФ. В українській мові їх не використовують для творення наказового способу. Як правильно його утворювати — зазирнімо у працю «Як ми говоримо».

Ось що писав Борис Антоненко-Давидович про наказовий спосіб.

Часто забувають, що українська мова має в наказовому способі не тільки форми 2-ї особи однини й множини, як російська, — (ти) читай і (ви) читайте, (ти) роби і (ви) робіть, а ще й форму 1-ї особи множини — (ми) читаймо, робімо.

Російська мова, не маючи цієї форми, користується описовою конструкцією «давайте читать» або формою доконаного виду майбутнього часу дієслова, наприклад, «прочтём».

Українська класика й народне мовлення знають наказовий спосіб 1-ї особи множини, що надає фразі динамічності, заклику.

Досить згадати хоч би народні пісні, де раз у раз натрапляємо на цю форму: «Заспіваймо пісню веселеньку»; «Пиймо за щастя, пиймо за долю, пиймо за те, що миліше» тощо.

Незважаючи на це, один плакат закликає: «ЗавершимО будівництво вчасно!», — замість «завершІмо»; читаємо й у творах сучасних письменників: «Давайте пІдемо зараз до неї», — замість «ходімо»; «Давайте спечемО, мамо, пироги», — замість «спечІмо».

Часто до дієслова в наказовому способі 1-ї особи множини помилково додають закінчення -те, наприклад: ходімте. Якщо російською мовою, де нема форми наказового способу 1-ї особи множини, таке закінчення — потрібне, порівняймо: «идёмте», щоб надати фразі тону заклику чи прохання, то українською мовою в цьому нема ніякої потреби:

• «ходімо»,
• «спечімо»,
• «виконаймо»,
• «заспіваймо».

1-ї та 3-ї особи однини й 3-ї особи множини наказового способу нема ні в українській, ні в російській мовах, через те, щоб надати реченню тону наказу, прохання чи побажання, користуються описовою формою, додаючи до дієслова теперішнього часу частки «хай» або «нехай»:

• «Нехай я заплачу, нехай свою Україну я ще раз побачу!» — писав Тарас Шевченко.
• «Хай чабАн, — усі гукнули, — за отАмана буде!» — читаємо у Павла Тичини.
• «Хай вони вИздихають йому до ночі» — знаходимо на сторінках з повісті Михайла Коцюбинського «Фата моргана».

Слід зазначити, що частка «хай» інколи поєднується й з 2-ю особою однини дієслова, коли акцентується на побажанні, а не йдеться про наказ, як у Панаса Мирного:

• «Хай колись навчишся»;
• «Хай же ти, молодший, будеш брехати…»;
• «Хай ти скиснеш!» (а це із живих уст).

Замість описової форми для 3-ї особи однини наказового способу з частками «хай», «нехай», можна вживати форми наказового способу 2-ї особи однини, що надає реченню дійовішого характеру:

• «Про мене хоч вовк траву їж» (приповІдка), замість — «хай вовк траву їсть»;
• «Яка штучка! І не думай ніхто її зачепити» (з живих уст), замість — «хай ніхто не думає».

Пропоную іще трохи поштурхати наказовий спосіб дієслова «давати». Для цього розгорнімо словник української мови в 20 томах. І прочитаймо значення. Їх тут немало.

«Передавати від однієї особи до іншої; віддавати» — це перше значення. Прочитаймо наведені приклади у словнику. Зокрема, у Біблії в перекладі Івана Огієнка йдеться:

«Треба поміч давати слабим та пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: “Блаженніше давати, ніж брати!”»

З твору Панаса Мирного «Лихо давнє й сьогочасне» читаємо:

«НазнОсили Марині одежі — той те дає, другий друге тиче».

Друге значення слова «давати» — «дарувати кого-, що-небудь». Наприклад, дати у спадок.

Третє — «покладати на кого-небудь виконання чогось». Наприклад, дати наказ, дати завдання.
Командир батальйонного взводу зв’язку дав йому три наряди поза чергою.

Четверте — «бити, вдаряти по чому, в що і без додатка».

У Панаса Мирного читаємо:

«Підняв руку та як дав мені у ліве ухо — так у моїй голові і пішло в усі дзвони дзвонити!»

В оповіданні Андрія Головка «Червона хустина» знаходимо:

«Він уже стернею біг, як раптом у ногу дало, так і спіткнувсь».

П’яте значення — «визначати вік (на вигляд)». Втім словник маркує це значення як розмовне. Часто кажемо:

«А скільки років ти мені даси?» або «Я б йому дала років двадцять п’ять».

Іще приклади:

«Тетяні на вигляд так само ніхто б не дав більше як двадцять п’ять років».

«Ніхто не дав би йому належних тридцяти років, а клали б принаймні сорок: чоло було спружене глибокими, невигладними зморшками, а підборіддя обросло сивою бородою».

Шосте значення — «улаштовувати, організовувати, запросивши гостей». Наприклад, давати обід, давати сніданок. А також «виступати перед публікою з концертом, виставою тощо». Наприклад, «На Великдень давали концерти та драматичні вистави».

Іще ряд інших значень фіксує словник.

Серед них під тринадцятим значенням слова «давати» зустрічаємо форми наказового способу «давай / давайте» з інфінітивом, тобто неозначеною формою дієслова, наприклад, «давай читати», та з дієсловом у формі 1-ї особи однини і множини майбутнього часу, наприклад: «давай я зроблю», «давайте ми пІдемо», «давайте провчимо». Тобто вживається як спонукання до дії, заклик до спільної дії. Те, що нам потрібно.

Також виражає наказ до дії, звернений до інших, наприклад: «Давай сюди!»

Чотирнадцяте значення у словнику теж фіксує наказовий спосіб «давай» з інфінітивом і вживається у значенні «почав, став енергійно робити що-небудь».

Наприклад, у Ганни Барвінок читаємо: «Всі обомліли. Злякались, давай терти хрін, класти проти серця».

Іще один приклад:

«Він кинувся на мене зі своїми міністрами і давай мене бити».

І п’ятнадцяте значення у словнику фіксує наказовий спосіб «дай» з дієсловом у 1-й особі однини майбутнього часу у значенні спонукальної частки.

Приклади, що виражають власну готовність до якої-небудь дії, спонукання робити що-небудь: «Дай відвідаю», «Дай я з тебе посміюся».

Але маркує словник ці варіанти — з 13-го значення по 15-те — як розмовні у використанні слова «давайте».

Тобто в текстах інших стилів, крім розмовного, це є грубою помилкою!

Колись законодавець сучасної культури мови Олександр ПономарІв жартував, що на звернення «давайте» відповідав «нате». А письменник та журналіст Тарас Прохасько слушно у 2019 році зауважив, що «у цьомУ російському «давай» ховається вся природа природної російської експансії. Її вагомість полягає в односторонній примсі, яка стала рішенням, що переростає у вимогу. Але має таку … дипломатичну зачіпку, що має вигляд спільного бажання, успішне виконання якого перетворюється на спільну справу.

Йому захотілося, а ти зобов’язаний, бо це ж ми, ми разом і це наш уже інтерес. Як ти можеш не хотіти такого, що я запропонував. Давай! Російське «давай» є майстерним переносом. Там, де в російській мирне «давай» наповнене тиском і безальтернативністю (навіть у дитячих віршиках — «ану малиш, давай скорєє отгадай»), в українському аналогові звучить запрошення, прохання, апеляція до отримання дозволу і готовність почути відмову.

«Давай, давай» — це фраза незабутнього жАху, яка увійшла без перекладу у мови всіх перейдених росіянами народів. Підозрюю, що навіть мафіозі усіх країн мусять зважати на таку протокольну деталь у переговорах зі своїми російськими колегами. Звичайно, що у житті кожної людини може статися безвихідна ситуація, коли рускій скаже — «дай», і мусиш то віддати, щоби він тебе не вбив і забрав то, що хотів.

Але щоби залишитися собою, хоч би й мертвим, до останньої риски не можна приставати на миле «а давай». Ліпше через «прошУ», яке вони так ненавидять, бо це передбачає інший ступінь вільності».

Отже, розмовні варіанти «давайте зробимо», «давайте поїмо», «давай я зроблю», «давайте ми пІдемо», «давайте провчимо», «Давай сюди!» — можливі. Але, наголошую, це не є літературною нормою! Адже ми прагнемо говорити стилістично правильно!

І ще варто зауважити, що словник української мови у 20 томах, що копіює радянський одинадцятитомний тлумачний словник 1970 року, має сумну репутацію, на нього можна посилатися лише, щоб довести, що щось — не помилка, а вже як треба довести як краще… то Боже збав!

Ба більше, Нацкомісія зі стандартів державної мови затвЕрдила Український правопис, у якому чорним по білому на сторінках 128-129 у параграфі 116-му йдеться про утворення наказового способу, тобто без калькованих «давай» і «давайте». Далі про це із подробицями.

Тож як українською мовою закликати, спонукати до дії чи наказати зробити щось?

Використовуймо (а не «давайте використовувати») форму наказового способу дієслова другої особи однини й першої та другої особи множини, а також вигуки «нумо» або коротшу форму «нум» і «гАйда» плюс початкова форма дієслова.
А зараз розгляньмо (а не «давайте розглянемо»), якими ж варіантами слід замінити кальковані «давай» і «давайте».

❌ Давай ти сядеш!
✅ Сядь!

❌ Давай біжи!
✅ Біжи!

❌ Давай розказуй!
✅ Розказуй!

Ось це і є наказовий спосіб, що має форму другої особи однини: (ти) розказуй, (ти) сядь.

Варто зауважити, що усі дієслова із суфіксом -ува- (-юва-) мають перед закінченням наказового способу голосний у (ю), тобто: розказуй, вимірюй, просмОлюй.

А дієслова «доповІстИ», «розповІстИ» не мають форм наказового способу, тому утворюємо їх від «доповідАти», «розповідАти»: доповідАй, розповідАй.

❌ Давай поговоримо!
✅ Поговорімо!
✅ Поговорім!

А це — наказовий спосіб, що має форму першої особи множини, тобто — ми: (ми) поговорімо / поговорім!

❌ Давай купимо!
✅ КупІмо!

❌ Давайте придбаємо!
✅ Придбаймо!

❌ Давай я тобі зараз буду читати!
✅ Почитаю тобі зараз!

❌ Давай зробимо це!
✅ Зробімо це!

❌ Давай поїмо.
✅ ПоЇжмо.

❌ Давай подивимося разом фільм.
✅ ПодивІмося / подивІмось / подивІмся разом фільм.

❌ Давай погуляємо!
✅ Погуляймо.
✅ Гайда гуляти!

Вигук «гАйда» вимагає початкової форми дієслова.

❌ Давай пІдемо в парк!
✅ Ходімо в парк!

❌ Давай повертатися назад!
✅ Повертаймося назад!

❌ Давайте подумаємо, як це зробити!
✅ Подумаймо, як це зробити!

❌ Давайте разом намалюємо тюльпани акварельними олівцями!
✅ Намалюймо разом тюльпани акварельними олівцями!

❌ Давайте працювати!
✅ Працюймо!
✅ Нумо працювати!

❌ Давайте вже голосувати!
✅ Голосуймо вже!

❌ Давай почнемо перегляд газети із заголовків!
✅ Почнімо перегляд газети із заголовків!

❌ Давайте не втрачати час!
✅ Не гаймо часу!

❌ А давай потанцюємо!
✅ Нумо танцювати!
✅ Нумо до танцю!

❌ Давайте почекаємо!
✅ Почекаймо!
✅ Заждімо!

❌ Давай помовчимо!
✅ Помовчмо!

❌ Давай вечеряти!
✅ Нумо вечеряти!

❌ Давай вже пішли!
✅ Ходімо!

Бо використовувати минулий час замість слова в наказовому способі — хиба. Отже, повторю, українською краще сказати не «пішли», а «ходімо», не «понеслИ», а «несімо».

❌ Давай пІдемо за кавою! — ой-йо-йой, тут аж дві пОмИлки (маємо варіантне наголошування цього слова, якщо йдеться про дві, три, чотири по́ми́лки, якщо ж більше чотирьох, наголос падає на останній склад — помилки́).

Тож замість «Давай пІдемо за кавою!» слід казати:

✅ Ходімо по каву!

Вживши прийменник «по». Адже його доцільно вживати саме тоді, коли вказуємо на напрям дії.

Отож, ходімо по каву! Ходімо по хліб! Ходімо по гриби!

Проте дієслово «давайте» вживається у прямому значенні, керуючи іменником:

• Давайте ваші зошити.
• Якщо тебе ображатимуть, то сміливо давай здачі.
• Давайте коту таблетку, попередньо подрібнивши її.

Українська мова не потребує чужих конструкцій і для спонуки має безліч рідних, так, питомих форм на -імо, -ймо. То як правильно перекласти з російської «давайте не валять дурака». Просто: «не клеймо дурня».
А «давайте прекратим / оставим этот разговор» — «киньмо / покиньмо / облишмо цю розмову».

Наведу іще приклади наказового способу, що має форму другої особи однини:
«роби», «читай», «співай», «працюй», а не «давай роби», «давай читай», «давай співай», «давай працюй».

Та форми першої та другої особи множини, йдеться про «ми» та «ви».

Для прикладу:

• «берІмо» («берІм»), «берІть» замість «давай брати», «давайте беріть»;
• «живІмо» («живІм»), «живІть» замість «давай жити», «давайте живіть»;
• «ідІмо» («ідІм»), «ідІть» замість «давай іти», «давайте ідіть»;
• «печІмо» («печІм»), «печІть» замість «давай пекти», «давайте «печіть»;
• «припустІмо» («припустІм»), «припустІть», а не «давай припустимо»;
• «провІтрімо» («провіІтрім»), «провІтріть» замість «давай провітрювати» чи «давайте провітріть»;
• «сЯдьмо», «сЯдьте», а не «давай сядемо» чи «давайте сядьте»;
• «біжІмо» («біжІм»), «біжіть» замість «давайте бігти» чи «давайте біжіть».

Від дієслова «їсти» утворюємо такі форми наказового способу: «їж», «їжмо», «їжте», а не «давай їсти» чи «давайте їжте».

Форми наказового способу на кшталт «ходім», «ходімте», «ідемте» «да­вайте пІдемо» замість правильних форм «ходімо / ходіть», «підімо», а також «ідемте» замість «ідімо / ідіть» й «ідіте» замість «ідіть» не є нор­мативними, вони характерні для народно-поетичної творчості.

До слова, вираз «Підняти вітрила!» — це приклад використання інфінітива (неозначеної форми дієслова) у значенні наказового способу.

Йдеться про стилістичний прийом, який виражає категоричний наказ, інструкцію, вимогу або заклик до дії, часто без вказівки на особу. Така форма є максимально лаконічною, наприклад:
«Стояти!», «Стояти струнко!», «Мовчати!», «Не смітити!», «Встати! Суд іде».

Часто, щоб надати наказові чи проханню певного від­тінку, в значенні наказового способу вживають умовний спосіб. Скажімо це так: «Може, ти б присів на хвилинку?» чи «А може, ти б уже перестала плакати, доню!»
І звучить люб’язно, і без командних ноток.

І наостанок трохи поезії, точніше, поетичних прикладів речень із наказовим способом. Втім наказовий спосіб — це не лише про накази. Це про заклик, прохання, віру, інтонацію, яка піднімає й тримає.
Послухаймо, як звучать у рядках слова, що торкаються єства.

«Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!» — це крилатий вислів із поеми «Кавказ» 1845 року Тараса Шевченка, що є закликом до незламної боротьби за свободу та правду. Цей рядок символізує віру в перемогу та незламність українського духу, у правду та славу; він підкреслює, що боротьба за свою землю, правду та волю є священною, а перемога приходить до тих, хто не здається.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Вірш «Любіть Україну!» Володимира Сосюри знають усі, та не всім відомо, що його рядки стали сміливим виявом поетової любові до Батьківщини в нелегкий час. Страшними для радянської влади стали рядки: «Без неї — ніщо ми, як порох і дим». Відтак поетові довелося змінити деякі фрагменти твору на «більш угодні» для цензури.

Лови летючу мить життя —
чаруйсь, хмелій, впивайся.
«Чари ночі» ― це поезія Олександра Олеся зі збірки «З журбою радість обнялась».

Хай мовчать америки й росії,
коли я з тобою говорю.

Вірш «Задивляюсь у твої зіниці», здавалося б, написаний більш ніж 60 років тому! А втім, говорить про одвічне — про любов до рідної землі, до свого краю. Попри цензуру. Попри все. І всупереч всьому.

А отже — сяймо словом, дбаймо про слово, плекаймо його, слухаючи подкаст «Ошатна українська» зі Світланою Білою на Громадському радіо.

 

---