"Радянська Біблія» Фадєєва та міфи довкола "Молодої гвардії"

Андрій Кобалія: Мені відомо, що версія книги пана Фадєєва доволі сильно розходиться з реальною історією. Але давайте почнемо з простіших речей і пояснимо нашим слухачам, що таке «Молода Гвардія», де і в які часи вона існувала?

Володимир Семистяга: У художній та історичній літературі утвердилась думка, що у місті Краснодон (зараз Сорокіно) існувало комсомольське молодіжне підпілля «Молода Гвардія», але насправді це було антинацистське підпілля, рух проти режиму, який встановили нацисти у цьому місті. Все це на тлі Другої світової, мова йде про 1942 рік. До 1942 року вони захопили половину територій тодішньої Ворошиловградської – Луганської області. Влітку 1942 року захопили Краснодон, Свердловськ. Тоді розпочалась Сталінградська битва.

Андрій Кобалія: Ви говорите про те, що Молода Гвардія була антинацистським, а не комсомольським підпіллям. Мені пригадалась робота Івана Капася про радянський рух опору, де він пише, що в Україні існувало багато прорадянських, але непідконтрольних Москві загонів. Потім про ці загони або забули, або присвоїли їхні «подвиги» загонам, що контролювались Українським Штабом Партизанського Руху, хтось приєднався сам. Чому Молоду Гвардію називали комсомольським підпіллям і як було насправді?

Володимир Семистяга: Багато інформації про цю організацію – це витвори комуністичної пропаганди. Художній роман Олександра Фадєєва є одним з таких витворів. Більшість молоді, яка жила Краснодоні була комсомольцями, намагалась долучати не союзну молодь. Але тут існувало не тільки прокомуністичне підпілля, але й націоналістичне та рух донських козаків.

Про націоналістичне та донське підпілля майже не говорять. На щит піднято лише комсомольське молодіжне, яке назвали «Молода Гвардія». Цікаво, що документи свідчать, що підпілля називалось «Молот». Деякі групи мали назву «Серп і Молот».

Андрій Кобалія: Досліджуючи питання міфів довкола Молодої Гвардії, можна натрапити на те, що нібито серед цієї організації був зрадник. Є різні версії, називають і Почепцова,і Третякевича. Як розкрили організацію?

Володимир Семистяга: Про це підпілля пишуть ніби воно було потужне, велике і доля Сталінграду вирішували мало не в степах Краснодону. Це відповідає дійсності. Чим вони займались? Здебільшого розклеювали листівки та вивішували червоні прапори. Інших операцій не було. Усе це з’явилось у романі Фадєєва.

У 1946-1947 роках була спеціальна перевірка на відповідність фактів викладених Фадєєвим. Першим, хто про це запитав був секретар ЦК ВКП(б) Жданов. Фадєєв відповідав, що в основному факти реальні. Перевіряла й МГБ. Вони заявили, що усе викладене Фадєєвим не відповідає дійсності. Усіх цих операцій не було.  Роман Фадєєва став Біблією радянської молоді, так само як і роман Миколи Островського «Как закалялась сталь».

Якщо ми підійдемо до того, чому була розкрита ця організація, то це теж черговий міф. Є таке уявлення, що на кожній вулиці стояли негідники, які тільки й робили те, що зраджували молодогвардійців. «Правим» радянська пропаганда зробили Геннадія Поцепцова. Наче це він зрадник. Я є членом останньої комісія, яка розслідувала це питання. Ми підрахували, що постраждало понад 30 осіб, які начебто зрадили Молоду Гвардію.

І ви будете задавати питання: то чи був зрадник? Я заявляю – зрадника не було. Почепцов жив у Первомайці і знав лише свою групу, а здав усю організацію – це неможливо. Людей били та катували в приміщеннях НКВД, а потім засудили та розстріляли. Когось засудили на дуже багато років. Окрім тих, про кого я говорив.

Андрій Кобалія: В чому саме звинувачували Почепцова?

Володимир Семистяга: Гуляє міф, що схопили маленького хлопчика Гриньова, який начебто здав керівників підпілля. 1 січня 1943 року розпочалися арешти, а організатор та керівник підпілля Віктор Третякевич не витримав допитів. Так «Молода Гвардія» була розгромлена, а молоді люди або розстріляні, або живі скинуті у шурф шахти №5. Це не відповідає дійсності.

Як же тоді викрили підпілля? Багато молодогвардійців, які вижили заявляли, що зрадників не було. У організації не була збережена таємниця, не дотримувались конспірації. Я вивчив величезний пласт документів СБУ та ФСБ РФ. Вони говорять про те, що неодноразово поліція затримувала дівчат, які розклеювали листівки. Вони знали фігурантів. Під Новий рік і було заарештовано кілька осіб, які належали до організації.

Начебто аж 5 січня 1943 року Почепцов почав здавати організацію хоча дату поставив 20 грудня. Це неправда. Коли вони розгромили поштовий відділ, місцева поліція та взвод жандармів розшукував «злодіїв». Цей пошук закінчився для них успішно.

Молодогвардійці обікрали німецьку машину з подарунками на фронт. Ці речі були використані, щоб відзначити Новий рік. 31 грудня 1942 святкували, а о восьмій ранку 1 січня 1943 року почались арешти. А далі робота спецслужб. У складі оцієї антинацистської групи було 8 осіб, які проходили підготовку у спецшколах НКВД.  Це була агентура за фронтова або хлопці-патріоти, які були закинуті за лінію фронту, аби отримувати інформацію для УШПР. Декого залишили як розвідника. Наприклад, розвідницею була Люба Шевцова. Це означає, що їх розшукував Абвер. І німецькі спецслужби працювали дуже професійно.

Андрій Кобалія: Хто, власне, очолював «Молоду Гвардію»? Непідготований читач знає Туркенича, хтось знає Кошового або Третякевича. Була версія, що Фадєєв, коли приїжджав у Краснодон, то познайомився з мамою Кошового і під її диктовку написав, що це її син – Кошовий був головою.

Володимир Семистяга: Розрізнені групи в одну організацію об’єднав Віктор Третякевич. Він бв комсомольським активістом, у 1941 році жив у Ворошиловграді (нині Луганськ прим. ред.), намагався вступити до партизанської школи до курсу радистів. Там його не прийняли. Все ж у 1942 році він закінчив цю спецшколу як радист та організатор загону.

Від самого початку він і був організатором і єдиним керівником підпілля. Є документи – тимчасові комсомольські посвідчення, які були підписані як «Славін» – голова загону «Молот». Славін – це псевдо Віктора Третякевича. Сьогодні ми вже знаємо як згори з’явився підпис «Кашук». «Кашук» – це псевдо Кошового. Експертиза говорить, що внаслідок довгого та ретельного підчищення підпису, підпис був змінений зі «Славін» на «Кашук».

Туркенич, який отримав посмертно звання «Герой Радянського Союзу». Він не пише, що керував організацією, а був командиром бойової групи цієї організації. Я знайшов документи 1965 року. Тоді офіцери КДБ СРСР розкривали злодіяння нацистів. Через уряд домоглись допиту членів жандармського поста Краснодону. На запитання чи діяло там сильне потужне підпілля жандарми відповіли, що вони вперше про це чують.

Міф про те, що вони чи не літаки та танки підривали, знищували мости, живу силу так і залишився міфом. Так, вони закликали до непокори, розповсюджували листівки, вивішували прапори. В умовах, коли область була окупована десь півроку, вони зробили те, що могли. Слава тим, хто боровся проти окупанта.

Андрій Кобалія: Є версія книги 1946 року, а є пізніша перероблена 1951 року. У чому різниця?

Володимир Семистяга: Ті, хто вижив кажуть, що правда викладена у першій книзі. Після цього книгу читав Сталін і подав особисто подав матеріали ворошиловградського обкому партії і заявив: «Товарищ Фадеев, посмотри какие у тебя умные комсомольцы. Вот тебе материалы обкома. Их необходимо ввести в контекст книги». Як наслідок Фадєєв пішов на редакцію книги, розписав про партійне підпілля. Так вийшло друге видання, яке гуляє і до цього часу.

І перше, і друге не відповідає дійсності. Архівних документів про бойові операції молодогвардійців немає. Усе це все є у переказах та романі Фадєєва, який жив у Кошових. Його вже тоді критикували батьки молодогвардійців. Родина Анросових критикувала його за те, що він не так змалював Ліду Андросову. Гостро критикувала й мати Тюлєніна.

Є листи, адресовані Леоніду Брежнєву. Мені вдалося знайти й листи батька Третякевича Микиті Хрущову, де він звертає увагу, що син провів велику роботу, чому він не відзначений? А невизнаний, бо начебто зрадив молодогвардійців. Але встановлено, що це не відповідає дійсності.

Андрій Кобалія: Останнє питання радше не про історію, а про історичну пам’ять. У сучасному історичному дискурсі, політиці пам’яті в Україні дуже багато говориться про ОУН, а про українців-червоних партизан говорять значно менше. Якщо дивитись на історичні проекти, що присвячені Другій Світовій про українців червоних говориться набагато менше. Чи треба вшановувати молодогвардійців?

Володимир Семистяга: Усі, хто захищають свою землю від ворога мають право на вічну пам’ять. З іншого боку, є виховання історією. Чи знає моє покоління щось про героїв Крут? Чи вони знають все про героїв УПА та ОУН, якими б вони не були. Вони про них знають як про бандитів. Історичне безпам’ятство призводить до катастроф. Якщо існує вакуум, то хтось його обов’язково заповнює.