«Серед полонених немає жодного здорового фізично чи психічно», — дружини

Дружини полонених Юлія Корінькова і Катерина Глондар розповідають, як намагалися допомогти чоловікам.

Анастасія Багаліка: Ваши мужья находятся в плену с момента Дебальцевского котла. Я так понимаю, что переговорщики включают их в обменные списки, но ситуация не двигается.

Юлія Корінькова: Так. На жаль.

Анастасія Багаліка: Есть ли представление о том, где они находятся?

Юлія Корінькова: Ми знаємо, що наші чоловіки знаходяться в Донецьку і утримуються незаконними збройними формуваннями. Раніше вони утримувалися в приміщенні СБУ. Наразі їх за другим чи третім разом перевезли. Куди перевезли, нам невідомо, але вони в Донецьку.

Анастасія Багаліка: Напомните, что произошло с бойцами по той информации, что есть у украинской стороны?

Катерина Глондар: Група Сергія Глондаря та Олександра Корінькова супроводжувала колону. При виїзді з Дебальцевого вони потрапили у засідку. Їх було 9. Двоє були важко поранені, двоє загинули, а 5 потрапили у полон. Трьох звільнили на 50-й день. А двоє кадрових військових Сергій Глондар та Олександр Коріньков знаходяться уже 490 днів у полоні.

Анастасія Багаліка: Почему процесс не двигается?

Юлія Корінькова: Це, напевно, питання не до нас. У нас є бажання їх звільнити, але немає можливості. У когось є можливість, але немає бажання. Дуже шкода, що наші чоловіки, Олександр Коріньков та Сергій Глондар, кадрові військові 3-го окремого полку спеціального призначення, досі знаходяться у полоні.

Справа в тому, що частина нашого суспільства не може до кінця зрозуміти, що в нашій країні йде війна, третій рік поспіль.

Наші чоловіки є наочним прикладом агресії з боку сусідньої держави.

Для одних війна — це розруха і війна, а для інших — нескінченні фінансові потоки. Влада має усвідомлювати, що не можна торгуватися долями живих людей і використовувати їх в політичних цілях та для особистих амбіцій. За кожним солдатом стоїть сім’я. Вони не хотіли війни, ми не хотіли війни. Ми, українці, стали заручниками амбіцій.

Багато хто знає, а багато хто не знає, скільки солдатів утримуються у полоні. Набагато більше людей зникли безвісти, тисячі загинули. Хочеться, щоб люди розуміли, що це війна, але її потрібно закінчувати.

Лариса Денисенко: Чи була у вас можливість за весь час зв’язатися з чоловіками?

Катерина Глондар: Вони, якщо є можливість, 1 — 2 рази на місяць виходять на зв’язок. Про себе вони нічого не повідомляють. Вони цікавляться, коли будуть вдома і чи є якісь результати з приводу обміну.

Тим, хто раніше займався такими питаннями, зараз закрили доступ. У нас все сходиться на службах.

Юлія Корінькова: На СБУ, також це зав’язано на адміністрації президента, на самому президентові. Ми знаємо, що ЄС та всі демократичні країни ставлять на чільне місце захист прав людини. Україна, звісно, обрала європейський вектор. Це означає, що для неї дотримання прав людини теж є ключовим. Петро Олексійович Порошенко виступає гарантом прав та свобод громадян і має виконувати необхідні дії щодо ставлення до різних гілок влади, до рішень, які вони приймають з метою захисту прав та свобод громадян.

Ми розуміємо, що без підтримки президента нам не обійтись. Ми вкотре просимо, щоб Петро Олексійович втрутився і повернув наших героїв додому. Вони на це заслуговують, всі на це заслуговують. Всім пора уже додому.

Лариса Денисенко: За тими даними, що я відстежувала в Інтернеті, ви зверталися щодо зустрічі з президентом, поки вам не сказали «так».

Юлія Корінькова: Ми зверталися до пана президента через ЗМІ, через пресу. Після того ми записувались на прийом. Всі наші листи, звернення, прохання поки не принесли результату.

Ми не заспокоїмось доти, доки наші чоловіки не будуть вдома. Ми будемо привертати увагу суспільства, просити президента, щоб він з нами зустрівся. Ми будемо всіма можливими шляхами добиватися того, щоб наші чоловіки були вдома.

Складається враження, що наші чоловіки — політичні в’язні.

Анастасія Багаліка: Чи були якісь спроби обміну?

Юлія Корінькова: Були неодноразові. Ми з Катєю були в офіційних структурах, працювали з волонтерами.

Поки не буде від найвищої влади відповідних домовленостей, щоб ми не робили, все марно. За ці 490 днів ми провели дуже багато роботи.

Анастасія Багаліка: Можливо, ви знаєте, кого бойовики вимагають в обмін на ваших чоловіків? Можливо, ви знаєте приклади, коли обміни зривалися?

Юлія Корінькова: Коли обміни зриваються, то нам це повідомляється так: «Зірвано зі сторони бойовиків». Можливо, десь щось комусь не сподобалось. А хтось питає, що нам подобається, що подобається нашим чоловікам? Там немає жодної здорової людини ні фізично, ні психологічно.

Анастасія Багаліка: Є якісь дані про здоров’я ваших чоловіків?

Юлія Корінькова: Ми можемо надати тільки ту інформацію, що отримали від їхніх військових побратимів, які вийшли з полону. Мій чоловік контужений, були осколкові поранення. Як він почувається зараз, я не знаю.

Коли Олександр виходить на зв’язок, каже, що все нормально, не надає про себе ніякої інформації. Зв’язок дуже короткотривалий, 1-2 хвилини, а може бути і 40 секунд.

Він питає, що у Мінську, що з приводу обміну. А мені немає, що сказати своєму чоловіку.

Живемо від Мінських до Мінських.

Анастасія Багаліка: Ви згадували, що виходили з полону побратими вашого чоловіка. Коли був останній обмін?

Юлія Корінькова: 20 лютого.

Анастасія Багаліка: Тобто ніяких актуальних даних, окрім телефонних дзвінків, немає?

Юлія Корінькова: Немає.

Анастасія Багаліка: Ті, хто перебувають в полоні, розкидані по окремим тюрмам?

Юлія Корінькова: Вони утримуються групою.

Катерина Глондар: Наші утримуються в одному місці. Деякі інші полонені утримуються у польових «командирів».

Анастасія Багаліка: Представники бойовиків контактували з вами особисто?

Юлія Корінькова: Коли мій чоловік потрапив у полон, то на мене виходили на зв’язок. Я їх просила, щоб вони не чіпали мого чоловіка.

Анастасія Багаліка: Я знаю випадки, коли хтось намагається від імені якихось польових командирів чи людей, вповноважених у бойовиків надавати право на звільнення, намагаються вимагати гроші. Чи стикалися ви з такими випадками?

Катерина Глондар: Наразі такого ще не було. На жаль. Якби була можливість забрати їх за гроші, ми б знайшли кошти і забрали їх.

Оскільки вони кадрові військові, бойовики хочуть обміну конкретних людей.

Анастасія Багаліка: Вони фігурують в тому списку, коли йдеться про обмін 25 на 50?

Юлія Корінькова: Списки нам ніхто не показує, але представник СБУ Качанов Юрій Олександрович запевнив мене особисто, що там хлопці наші є.

Лариса Денисенко: Як відбувається комунікація з СБУ?

Юлія Корінькова: Наразі є діалог. А так, коли наші хлопці потрапили у полон 16 лютого, а мені влітку зателефонували з СБУ і питають, чи мені нічого не відомо про мого чоловіку. Про яку роботу можна говорити?

Ми вигризаємо волю своїм чоловікам.

Катерина Глондар: Нам незрозуміло, чому люди, які захищали Батьківщину, не відчули її підтримки.

Анастасія Багаліка: 490 днів. За цей період ви намагалися сконтактувати з бойовиками тільки з допомогою СБУ? Чи зверталися також до волонтерських рухів?

Юлія Корінькова: Ми пробували все.

Катерина Глондар: Ми стукали у всі двері. Ми не можемо достукатися в одні двері — до президента. Він не може приділити нам 15 хвилин і допомогти у нашій проблемі.

Юлія Корінькова: Ніхто не уявляє, як ми почуваємо себе, як почуваються діти, яким треба пояснити, де їхній батько.

У Каті дитині 3 роки. Вона питає: «Де мій тато? Чому третій рік поспіль його немає на моєму дні народженні?» У Каті народилася друга дитина. Чоловік її не бачив.

А чому в мене медовий місяць досі триває? Зараз людський фактор майже ніколи не враховується. Ми залишилися сам на сам з своєю бідою.