Шкільна реформа, або Як підвищити зарплатню вчителям?

Напередодні 1-го вересня говоримо про реформи, які почалися в сфері освіти, а також про причини, що спонукали піти у відставку колишню заступницю міністра освіти Інну Совсун.

Анастасія Багаліка: Які причини того, що ви пішли з Міністерства освіти і науки?

Інна Совсун: Думаю, декілька. Основна — ті реформи, заради яких я приходила в Міністерство два з половиною роки тому. Нам вдалося запустити багато процесів в контексті реформування вищої освіти. Ми не можемо сказати, що одномоментно відбулося диво. Вочевидь, зміни потребують тривалого часу, щоб вони вкоренилися.

Але вчора я зустрічалася зі студентами, запитувала, хто навчається на першому та другому курсі. Одна дівчина сказала, що переходить на другий курс. Вона каже, що вони вчилися за новими програмами, в розкладі не було перевантаження різними курсами, як БЖД, цивільний захист, які були скасовані. Будо переглянуто програми, скорочено кількість предметів. Якісь зміни вдалося запустити. Далі будь-які зміни, мені видається частково заблоковані через парламент, частково через загальну ситуацію в країні.

Наступним логічним кроком повинна була бути реформа фінансування. На сьогодні мені не видається, що її реалістично провести з тим складом парламенту, який ми маємо, із ситуацією в країні в цілому. Я думаю, що буду ефективнішою за межами Міністерства освіти і науки, продовжуючи працювати в сфері освіти.

Анастасія Багаліка: Але істотна частина кабміну: Мінфін і Міносвіти підтримують цю реформу.

Інна Совсун: Частково підтримують. Але реформу фінансування має провести Верховна Рада. На сьогодні ситуація в Комітеті є несприятливою, бо в.о. голови Комітету Олександр Співаковський пропонує своє бачення того, як треба реформувати систему фінансування у вищій освіті. Тому ймовірність того, що реформа пройшла б Комітет, є досить низькою. Говорити про просування цього як наступного етапу реформи було б надто оптимістично.

Ірина Ромалійська: Саме через цю прогалину ви пішли?

Інна Совсун: І через це. Два з половиною роки — досить тривалий період важкої і виснажливої роботи. З особистого досвіду — це важкий період з поганою оплатою, дванадцятигодинними робочими днями.

Ірина Ромалійська: Яка оплата?

Інна Совсун: Моя оплата становила близько 10 тисяч гривень. Ти розумієш, що в інших сферах можеш заробляти краще, але ти можеш жити на ці кошти. Гірше, що ти не можеш сформувати адекватну команду. Люди, які працюють на нижчих посадах, отримують 2,5 тисяч гривень.

Ти сам можеш продовжувати працювати, але без команди неможливо робити це ефективно.

Декілька людей, які прийшли зі мною у Міністерство, так само написали заяви про звільнення. 2,5-3 тисячі для них — неприйнятно. Вони готові працювати рік-півтора на певному драйві, але в усіх є своє життя, сім’ї, людям потрібні перспективи.

Ірина Ромалійська: Які все ж причини, через які ви пішли?

Інна Совсун: Певний етап завершився. Нам вдалося запустити зміни: зміни навчальних програм, зняття зайвого навантаження в університетах, скорочення навантаження викладачів, зміна системи вступу, запуск створення національного репозитарію академічних текстів, щоб ефективно боротися з плагіатом, запровадження ЗНО при вступі на магістратуру з права. Наступний етап — реформа фінансування — видається неможливим наразі. І є особисті мотиви: 2, 5 роки, складно і виснажливо — потрібна якась зміна.

Анастасія Багаліка: У Міністерстві освіти говорять про те, щоб реформувати і середню освіту. Наскільки тут треба докластися, щоб заплановане було успішним?

Інна Совсун: Ці зміни треба робити. Школа залишилася незміненою з ХХ століття. Ми бачимо, що падає якість освіти. Ми це бачимо по результатах ЗНО, відгуках батьків і середовища. Зміни запускати потрібно.

Інша справа, Міністерство і громадськість повинні розуміти, що ці зміни не відбудуться за рік, за два. Це займе час. Але робити це потрібно. Деякі кроки, які були зроблені зараз, що стосуються розвантаження програм початкової школи, демократизації, — це позитив. Але це — маленький відсоток від того, що необхідно зробити, щоб школа стала іншою.

Анастасія Багаліка: Які зміни будуть даватися важче, ніж, наприклад, скасування червоної ручки?

Інна Совсун: Є зміни, які стосуються змісту. Є ті, що стосуються управлінні всередині школи і на державному рівні. Зміст треба приводити у відповідність до ХХІ століття. Треба відходити від відсилки до мотивів ХІХ століття у підручниках, від віршиків, котрі діти давно не сприймають, від нецікавих підручників і методів викладання.

Але треба розуміти, що просто через зміну програми ці зміни не відбудуться автоматично. Є вчителі, як звикли викладати за старими методами. Великий виклик — те, як перевчити вчителів викладати інакше; яким чином мотивувати найкращих вчителів йти до школи і залишатися в школі.

Повертаючись до питання вступної кампанії, було повідомлення про результати, з якими вступають на педагогічні спеціальності. Щоб стати вчителем фізики, в окремих випадках можна було вступити з прохідним балом 100.85. Фактично, це поріг вгадування. Ці люди, які вступили з такими результатами, можуть опинитися в школі через п’ять років.

Анастасія Багаліка: Яким чином приваблювати до школи найкращих?

Інна Совсун: У тому, що стосується приваблення на рівень педагогічних спеціальностей, є декілька методів. Це встановлення адекватних можливостей в подальшому. Укладається угоду між університетом, школою, вступником про те, що ця людина після закінчення навчання готова працювати у школі.

Але школа, управління освіти гарантують адекватну оплату праці. І тут не можна просто зобов’язати. І це питання управління і ефективності використання ресурсів у сфері освіти в цілому. Фінансів в освіті не вистачає. Про це говорять всі.

Інше питання, чому їх не вистачає? Держава їх мало виділяє? Чи ми їх неефективно витрачаємо? Тут має місце і одне, і друге. Видатки на освіту в середньому у нас такі самі, як по країнам Організації економічного співробітництва і розвитку по відношенню до ВВП. Ці гроші при цьому витрачаються вкрай неефективно. Це саме стосується вищої освіти, шкіл.

Процес, запущений Міністерством освіти і науки про створення опорних шкіл, покликаний частково вирішити цю проблему.

З радянських часів у нас залишилась розгалужена мережа шкіл, які є дорогими в утриманні, при цьому не дають якісної освіти.

У нас є декілька сотень шкіл, де менше десяти дітей. Найгірше з ними те, що вони показують дуже погані результати за якістю навчання. Вони є шляхом в нікуди для цих дітей. Результати ЗНО показують, що діти з села в півтора-два рази гірше складають тести. Їхня вартість навчання є в декілька разів вищою, ніж для дітей з міста. А результат, який ми отримуємо, в декілька разів гірший

Ірина Ромалійська: А як довозити цих дітей до опорних шкіл?

Інна Совсун: Минулого року, коли приймалися зміни до бюджету, ми забюджетували 600 мільйонів на закупівлю шкільних автобусів. Передбачалося, що місцеві органи влади додадуть частину, щоб закупити автобуси. Це дуже багато, порівняно з минулими роками. Що стосується оплати бензину, праці водія, це дешевше, аніж утримання цілої школи в маленькому селі.

Ірина Ромалійська: Але хто це робитиме?

Інна Совсун: У даному випадку, це відповідальність місцевої влади. Але навіть для місцевої влади це дешевше, ніж утримувати школу.

Є інший варіант. Це варіант невеликих гуртожитків, де діти від сьомого класу можуть жити з понеділка по п’ятницю. При окремих школах створюються такі невеликі гуртожитки. Наприклад, у гірській місцевості, де щодня складно довозити дітей. Це краще, ніж просто тримати їх в школі, яка не дає дітям знань.

Анастасія Багаліка: Яка тут ситуація з тим, щоб був потенціал збільшити оплату вчителів за рахунок бюджету. І чи можуть бути грантові програми як альтернативи бюджетного фінансування?

Інна Совсун: Тут ми повертаємось до системного питання. Якщо подивитись, чому не вистачає грошей на адекватні зарплати вчителям: їх мало виділяється чи ми їх неефективно витрачаємо? В Україні на одного вчителя в середньому припадає вісім учнів, в сільській місцевості — 6 учнів на вчителя, в міській — під 10. В Європі аналогічний показник: 14-15 дітей. Це значить, що, оскільки вартість навчання розраховується з розрахунку на учня, є більше грошей на зарплату.

Ірина Ромалійська: Якщо ми закриємо кілька шкіл, зробимо одну опорну, автоматично не виросте зарплатня?

Інна Совсун: Це не зовсім так. Гроші, які отримує район з держбюджету, розраховуються залежно від кількості учнів. Школа фінансується через освітню субвенцію, що держава надає на рівень району. Наприклад, в районі навчається тисяча дітей. за формулою рахується, яку кількість грошей отримає район. Далі на рівні району гроші розподіляються між школою. Скільки шкіл фінансується у районі — питання районної влади (або міської влади).

Ірина Ромалійська: Чи може районна влада платити більшу зарплатню?

Інна Совсун: Можна встановлювати надбавки. Питання в тому, що кількість ставок велика, тому на неї доводиться платити мінімальні зарплати. Якщо б платили меншу кількість ставок, це б дозволило платити більше грошей на ставку. Якщо в районі вчиться 100 учнів, середня вартість навчання —майже 9000, район отримує 90 000 гривень умовно. Питання, на скільки шкіл і ставок це розділити. Більшість районних адміністрацій ділить за принципом: дати потрошку всім. Якби вони залишили менше шкіл, кількість грошей в районі би не зменшилась. Багато хто не хоче це робити. Вчителі значною мірою представлені у районній раді.

Ірина Ромалійська: Що робити з тими, хто не зможе працювати далі?

Інна Совсун: Мають бути програми підвищення, зміни кваліфікації для вчителів. Якщо це не вчителі пенсійного віку. Але для окремих фахівців мають бути можливості відкриття свого бізнесу, перекваліфікації.

Анастасія Багаліка: Якими можуть бути строки реформи освіти, що стосується управління і менеджменту?

Інна Совсун: Тут великою мірою все залежить від Верховної Ради: чи готова вона приймати новий закон «Про освіту»? На сьогодні ми бачимо новий порядок денний і пріоритетні завдання від Кабміну. Бачимо, що законопроекту «Про освіту» знову нема. Він готовий до першого читання, але не потрапляє в пріоритетні завдання для верховної Ради.

Великою мірою все буде залежати від парламентарів.

Ірина Ромалійська: Я розумію, змінилися умови отримання вчених звань. Людина має публікуватися у західних виданнях.

Інна Совсун: Є дві основні новації, що викликають зауваження у викладачів. Викладач, щоб отримати вчене звання доцента і професора, має володіти англійською мовою та підвередити це міжнародним сертифікатом. Друге — потрібні міжнародні публікації.

Публікації в міжнародних журналах не коштують грошей. Хороші журнали є переважно безкоштовними. Другий момент, що попередні вимоги передбачали десятки статей в українських ВАКівських виданнях. Якраз вони і були переважно платними. Їхня якість є відомою в негативному сенсі.

Дійсно, сертифікат англійської мови потребує грошей. Коли я ще була в Міністерстві, ми домовилися з окремими організаціями які надають сертифікати і проводять таке тестування, що для тих, хто хоче подаватися на вчене звання, вони роблять знижки, щоб тестування були доступнішими.