Співачка Аничка третій рік збирає кошти в США для бійців АТО

Співачка Аничка розповідає про новий кліп, свою творчість та допомогу українським бійцям.

Тетяна Курманова: Ви презентували кліп «Щедрий вечір». Розкажіть, про що ця пісня? Чому презентація відбулася у Львові?

Аничка: Я починала свою кар’єру у Львові. Зараз я трошки відійшла, тому що живу в США. Свята, приємна атмосфера. Це зустріч з друзями, з родиною, хороший настрій. Оскільки у мене вже є один відеокліп на колядку, то мені захотілося зробити кліп на щедрівку.

Вікторія Єрмолаєва: Розкажіть, як ви записували цю пісню.

Аничка: Цю пісню я записала, мені здається, два роки тому. Відео ми вирішили зробити зараз. У відеокліпі є діточки. Мені здається, що на Різдво дуже важливу роль відіграють діти і традиції. Мені хотілося показати у цьому відеокліпі, як готують стіл, як діти допомагають або інколи заважають і бешкетують. Діти — це наше майбутнє. 

Щедрівки і колядки дуже давно в моєму репертуарі. Близько 10 років я не була вдома на свята. Мене дуже надихнуло те, що я нарешті повернулася на свята додому. І ми зробили відео.

Вікторія Єрмолаєва: Розкажіть, як ви збирали гроші для поранених бійців АТО. У яких містах та які аудиторії ви збирали на своїх концертах?

Аничка: Колись я казала, що не буду говорити про такі речі, оскільки це благодійність. Але, оскільки ця благодійність пов’язана з творчістю, а ще й концерти треба рекламувати, так вийшло, що мусиш про це говорити. Окрім того, я зрозуміла, що не можу про це не говорити, бо це не тільки моя заслуга, це заслуга людей, які прийшли на концерти.

Я почала організовувати концерти у 2014 році. Перший, здається, був 21 вересня 2014 року. Було три концерти, у Лос-Анджелесі, Сакраменто і Сан-Франциско. Ці кошти я передавала у наш львівський госпіталь для поранених військових, хлопцям, які перебували на Сході. Також ми передавали кошти вдовам.

Буде два концерти у Флориді, один концерт — у Лос-Анджелесі. Це був тур, який складався з 20 — 21 міста. Я працювала з неприбутковою організацією, яка займається тим, щоб привезти наших поранених хлопців в США на реабілітацію. Також вона працює з американськими лікарями. Деякі лікарі відгукуються і оперують наших хлопців безкоштовно. У мене на концерті був боєць, який потребував операції на щелепі. Ми привозимо по двоє хлопців в Лос-Анджелес. Троє їздили до Чикаго.

Я думаю, що ви чули про проект «Пісні війни». Ми з Сергієм Титаренком записали пісню дуетом. Це один із тих хлопців, якому я допомогла у військовому госпіталі. Для мене великою честю є знайомство з усіма цими хлопцями. Дуже шкода, що у нас вдома така ситуація. Здебільшого ми працюємо з хлопцями у візках, вони є паралізованими.

Тетяна Курманова: Чи ходять люди з діаспори на ваші концерти?

Аничка: Там набагато важче, ніж тут. Я приїхала додому, мені стало трішки легше. Там людині болить.

Наші хлопці були в Лос-Анджелесі. Ми платимо за реабілітацію. Один пан взяв до себе Сергія і Рустама. Ви розумієте, що потрібно по-іншому обладнати будинок, бо це люди на візках. Потрібно готувати. Я щиро вдячна діаспорі. Вони привозять їжу, закуповують продукти.

На моїх концертах збирається не така велика сума, яку діаспора сама передає. У кожному штаті є організації. Це і «Клівленд Майдан», і «Нова українська хвиля». Вони допомагали мені організовувати концерти. Ці організації допомагають певним бригадам, окремим військовим, дітям.

Тетяна Курманова: Ви написали музику на вірш Сергія Титаренка. 

Аничка: З проектом «Пісні війни» вийшло цікаво. Я перетиналася з Галею Гузьо — дівчиною, яка працює над цим проектом. Але ми не дуже близько спілкувалися. Нас об’єднав проект. Коли Галя показала мені пісні, мене дуже пройняло. Я сказала, що готова допомогти фінансово.

Через певний час Сергій вислав мені вірш, бо я йому раніше пропонувала долучитися до проекту і вислати щось. Я прочитала. Мене ці слова пробрали до болю. Я вислала їх Галі.

Я готувала сніданок, коли читала висланий вірш. Мені не читалося, а співалося. Музику я останній раз писала 2009 року, а ця пісня пішла мені дуже легко.

Тетяна Курманова: Розкажіть про лемківську пісню «В темну нічку». Коли ви її записували?

Аничка: Народні пісні — це моє, а лемківські пісні — це родинне. Моє коріння лемківське. Я і мій батько народилися тут, а моя бабуся була переселена з Польщі під час операції «Вісла» під Кіровоград. Вони поверталися пішки і зупинилися під Львовом. Далі їх не пустили. Я чула лемківську мову протягом усього дитинства. У 1999 році я їздила на «Лемківську ватру». Ми написали дві пісні.

Мене називають Аничка, бо я співала післю «Аничка». У 2000 році я випустила перший лемківський альбом. Потім я випустила другу збірку «Дзвони Лемківщини». До цього альбому входить пісня «В темну нічку».