Спочатку я боялася говорити українською. Тепер і вірші пишу, — слухачка курсів

Вивчити українську безкоштовно: громадська організація «Український світ» вже відкрила безкоштовні курси в двох десятках міст України та розпочала новий навчальний курс

Ведучі

Олена Бадюк

Гостi

Анастасія Розлуцька

Спочатку  я боялася говорити українською. Тепер і вірші пишу, — слухачка курсів
https://static.hromadske.radio/2016/10/hr_kyivdonbass-16-10-04_rozlutskaja_storozhenko.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/10/hr_kyivdonbass-16-10-04_rozlutskaja_storozhenko.mp3
Спочатку я боялася говорити українською. Тепер і вірші пишу, — слухачка курсів
0:00
/
0:00

Скільки охочих готові займатися і хто ж платить за безкоштовне навчання — розповіла представниця громадської організації «Український світ» Анастасія Розлуцька, а своїми враженнями поділилася слухачка курсів української мови Тетяна Стороженко, яка вже третій рік навчається на курсах.

Олена Бадюк: Як довго діють курси і якими результатами ви можете поділитися?

Анастасія Розлуцька: Курси працюють протягом трьох років. Це вже наш четвертий набір. Цього року працює 86 волонтерів. Долучилися три нові міста: Миколаїв, Покровськ, Енергодар. У Києві цього року є 650 слухачів. Вчора був старт і займалися перші групи. Частина — достатній рівень — ще не розпочали навчання через те, що у нас брак приміщень. Ми почали комунікацію з органами влади. У нас вже 20 міст і ми працюємо самі з собою. Наприклад, знаходимо волонтера в Енергодарі, і він каже, що готовий організувати такі курси. Ми шукаємо викладача, робимо анкету і афішу, де вказуємо, що стартують курси. І люди подають заявки чи телефонують за номером телефону, вказаним на афіші.

Олена Бадюк: Чи є області, де ще нема таких курсів?

Анастасія Розлуцька: Є. Переважно, західна Україна. Тільки у Тернополі та Львові працюють курси для ВПО. Переважно, вся західна Україна не бере участі, хоча там є міста, які хочуть зробити такі курси для ВПО. А переважно, у нас центр, схід, північ, південь.

Григорій Пирлік: Чи є єдина програма занять? І як обирають волонтерів, які хочуть навчати?

Анастасія Розлуцька: Волонтери у нас передусім навчаються. Ми обираємо їх за анкетами. Потім проводимо зустрічі. У нас є програма. Ми проводимо невеличкі семінари. Є і ґрунтовні семінари. Але є короткострокові програми, де ми навчаємося з викладачами програмам, які в нас є, як проводити заняття, як спілкуватися. Ми навчаємо за методикою вивчення української як іноземної. У нас найбільш вдячна аудиторія — приходять ті, хто вмотивовані і хочуть вивчити українську.

Олена Бадюк: Викладачі — теж волонтери?

Анастасія Розлуцька: Так. У нас нема ні грантової підтримки, ні благодійника нема. Ми збираємо кошти на рахунку «Українського світу» і закуповуємо потрібну літературу для викладання, дошки, папір.

Григорій Пирлік: Пані Тетяно, чому ви пішли на навчання?

Тетяна Стороженко: Дуже давно мріяла розмовляти українською мовою. Якось вийшло, що вся моя родина і середовище, у якому я працюю і спілкуюся, російськомовне. Мені пощастило, я почула про ці курси на «Громадському Радіо» і записалася. Після того була дуже задоволена. Дуже цікаво. Я киянка, вивчала українську тільки у школі.

Олена Бадюк: Як довго ви відвідуєте курси?

Тетяна Стороженко: Це буде мій третій рік. Думаю, і надалі ходитиму, якщо буде можливо.

Григорій Пирлік: А чого ви вже досягли?

Тетяна Стороженко: Я вже розмовляю українською мовою, не боюся. Намагаюся привчити до цього тих, хто навколо мене. На роботі дехто вміє розмовляти суржиком, а дехто навіть не хоче.

Олена Бадюк: Чи велика група, яку ви відвідуєте?

Тетяна Стороженко: Спочатку було 20 чоловік. За рік група зменшилася до 10. Мабуть, люди знаходять щось цікавіше для себе чи багато справ.

Григорій Пирлік: Хто ті люди, які ходять з вами?

Тетяна Стороженко: Багато людей, які вже у віці. Вони, як і я, вивчали у школі чи і зовсім не вивчали. І вони бажають розмовляти цією мовою.  Було багато тих, хто приїхав з Донецька, Луганська.

Григорій Пирлік: Складно було подолати бар’єр?

Тетяна Стороженко: Так. Подолати бар’єр було складно. Перший рік я ходила і розмовляла тільки на курсах. Було важко. Щось стримувало. Мабуть, ще була невпевнена, що зможу щось. На другий рік я почала розмовляти за межами курсів. Потім і вірші стала писати.

Олена Бадюк: А чи до того писали російською?

Тетяна Стороженко: Російською я могла тільки вигадувати якісь вітання. А от вірші не писала.

Олена Бадюк: На який термін розрахована програма навчання?

Тетяна Стороженко: У минулому році ми навчалися вісім місяців. Зараз будемо по три місяці.

Олена Бадюк: А хто вчителі?

Анастасія Розлуцька: Переважно, філологи. Або добрі носії української мови. В цьому величезний плюс, бо їм вдається проводити навчання так, щоб це було цікаво. У нас все дуже інтерактивно, весело. Наше завдання — захопити слухача, щоб якомога довше протримати його в нашій групі.

Григорій Пирлік: Які завдання ви пропонуєте учням, чи вивчаєте граматику?

Анастасія Розлуцька: У нас всі заповняють анкету, де пишуть: хочемо навчитися розмовляти українською мовою. І таких анкет 70%. Лише деякі пишуть, що хочуть вдосконалити граматику. Переважно, держслужбовці або ті, кому українська потрібна в роботі. Тому в тих групах ми даємо більше граматики. Ми вивчаємо українську мову через українську літературу, сучасну і класичну, через історію України і ігрові форми.

Олена Бадюк: Як до вас можна знайти і куди звернутися?

Анастасія Розлуцька: Цього року набір вже закінчений і навчання розпочато. Але ви можете дізнатися розклад і долучитися до групи. Звісно, не всіх можемо долучити. Але розклад можна знайти на сайті. Там ви можете записатися і в інших містах. Також можете знайти там наші контакти та подзвонити.

Олена Бадюк: Які найнагальніші потреби у мережі ваших освітніх центрів?

Анастасія Розлуцька: Нам дуже потрібне приміщення на лівому березі — Позняки і Осокорки. Там у нас 50 охочих записалося, а приміщення нема. Нам також дуже потрібні дошки, маркери, щоб проводити навчання. І, звісно, навчальна література для педагогів. Потрібні також зошити для вивчення української як іноземної рівня B1, B2.