Старовинними орнаментами ми вишиваємо сучасні речі, щоб зберегти традиції української вишивки, - майстрині

Проект – «Вишивка етнографічна:«Украинский народный орнамент: вышивки, ткани, писанки» О.П. Косачева, Киев, 1876»

Її мета – привернути увагу широкого кола поціновувачів традиційного українського народного мистецтва до першої ґрунтовної етнографічної роботи з української орнаментики Ольги Петрівни Косач «Украинский народный орнамент: вышивки, ткани, писанки» (Київ, 1876); вивчити і відновити схеми вишивок, писанок, тканин, відтворити зразки і створити за ними повноцінні вироби, провести низку заходів (зустрічей, майстер-класів, виставок, літературно-музичних вечорів), присвячених етнографічному спадку родини Косач.

Тетяна Зез: Треба зберегти мистецтво вишивки, а для того, щоб її зберегти, я вважаю, що мало просто повторювати ті копії сорочок, які в нас були. Якщо його не носити і якщо воно не буде кожен день ужитковим, то воно просто буде зникати. А щоб воно не зникало, його застосовувати десь у сучасному житті.

Олена Терещенко: Дійсно, старовинну вишиванку не вдягнеш у повсякденні, але якщо вишити джинси або сукню, то воно буде продовжувати жити далі. Проте етнографи вам скажуть, що це не автентично та не традиційно. Як бути?

Тетяна Зез: Ні, якщо ми використовуємо традиційні шви, то яка різниця, на чому ми їх вишиємо? Якщо на мені сучасний шалик, але він вишитий традиційними швами, то вишивка є традиційною. Ми тут нічого не змінюємо.

Олена Терещенко: Ваш проект дуже амбіційний, адже ви вирішили за кілька років відтворити всі роботи, які були в книжці Олени Пчілки?

Тетяна Серебреннікова: Це всього на всього 31 аркуш, там, крім вишивки, ще є взірці ткання і цілий аркуш, присвячений писанкам. До нас долучилися майстрині з 17 областей України, ми провели близько 200 публічних заходів за три роки, і весною подарували навіть цю колекцію відтворених відшитих аркушів музею Лесі Українки. А Олена Пчілка, роблячи цю роботу, на 31-му аркуші формату А3 відмалювали схему вишивок. Щоб ці схеми читалися і щоб вчити людей цим швам, ми зробили ці аркуші для використання, для публічних заходів та навчально просвітницької роботи.

Для чого ми це робили? Щоб повернути цю книжку у публічний простір. Тому що ми знаємо, що за життя Олени Пчілки ця книга передавалася тільки 5 разів. Ми дуже хочемо, щоб ця книга була доступна широкому загалу і повернулася в народ.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.