Субсидії — це дотація на марнотратство та енергетичний алкоголізм

Роман Зінченко (ГО «Greencubator») говорить про витоки та наслідки культури марнотратності. За його словами, споживача необхідно звільнити від ілюзії відсутності відповідальності за використану енергію: «Контроль над використанням тепла не доступний українцям», — говорить Роман Зінченко. Оздоровити ситуацію, на думку співзасновника «Greencubator», допоможе впровадження конкуренції на ринку.

Ірина Славінська: Що таке «культура марнотратства» і чому ми у цій ситуації говоримо про культуру?

Роман Зінченко: Якщо говорити про українську культуру марнотратства, то енергетика — це така штука, яка потребує двох видів інновацій. Одна річ сучасні технології, різні накопичувачі, а інша річ це інновації здорового глузду. Відмова від культури такого споживання, де людина не почуває свою відповідальність і свій вклад в економію — це одна з проривних інновацій в економію в Україні.

Повернути здоровий глузд і вийти з цієї спіралі, коли ми споживаємо більше, потребуємо більше грошей, кажемо чому ми такі бідні, але ми такі,  бо не вміємо ощадливо використовувати ресурси.

Ірина Славінська: Я згадала свою квартиру та батареї:  їх прикручуй, не прикручуй — все рівно приходить квитанція, яка розрахована з площі  квартири, яку я арендую, а не зі спожитих кілокалорій тепла.

Роман Зінченко: Так, Україна — унікальна країна, з надзвичайно унікальною фізикою, хімією і геометрією. У нас для використання фізичної величини, яка є величиною спожитої енергії чомусь використовуються геометрична одиниця м2. З таким самим успіхом ми маємо швидкість міряти в тонах, а вагу в апельсинах. Якщо подивитися на ситуацію в енергетичному секторі, то від переповнений ірраціональністю. Одна з них — це модель субсидіювання, яка і стимулює цю культуру марнотратства.

Фактично десятиліттями в Україні діяла угода соціальної і політичної корупції, за якою споживач звільнявся від необхідності думати про своє енергетичне майбутнє, а політик звільнявся від того, щоб йому не ставили незрозумілі питання.

Ідея того, що «ми всі вас порятуємо» дуже токсична і вона саме зараз нас наздогнала і боляче клюнула.  Я думаю, що зараз саме час відмовлятися від цих «токсичних» практик, культури марнотратства і переходити на модель усвідомленого споживання, максимально вимірювального і максимально дієвого.

Анастасія Багаліка: Минулого місяця у нашому ефірі був Іван Пасечник — український винахідник, який разом з колегами розробили пристрій, який дозволяє вдома визначати ділянки, де можна зекономити на енергоресурсах.

Роман Зінченко: Так, я давно знайомий з цією командою. Це дуже цікава модель, яка, переважно, зорієнтована на сектор електроенергії. Зрозуміти точку найбільшої втрати — це дуже важливе завдання. Проблема в Україні полягає в тому, що це рішення зорієнтоване на глобальний ринок і це рішення не дає контролю найбільшої втрати. Контроль над втратою тепла, що зараз є найбільшою частиною наших рахунків, поки що недоступний багатьом українцям.

На сьогодні для України енергоефективність і енергомодернізація має стати не тільки національною ідеєю, а однією з основ відродження економіки. Кожну країну ми оцінюємо по тому, що вона виробляє. От Україна найбільше виробляє субсидії. У нас були роки, коли до 9% державного бюджету йшло на субсидії. Що таке субсидії? Це підтримка марнотратства, це дотація на енергетичний алкоголізм.

Країна, в якій початок опалювального сезону дає президент або прем’єр-міністр, вона приречена на енерго неефективність.

Тут потрібно включити ту модель, коли громадяни будуть голосувати своїми грошима: за керуючу компанію, за фінансовий продукт від того чи іншого банку. І коли за ними поснуть ходити конкуруючі структури, тобто саме конкуренція — це та річ, яка є дуже важлива.