Свідки кажуть, що в подіях на Волині винні і українці, і поляки, — Терещук

Представники польської Армії крайової могли вдягнутися в українську форму, українці — в польську. Там були й радянські партизани, які провокували ці речі, — розповідає журналістка

Ведучi

Сергій Стуканов

Гостi

Галина Терещук

Свідки кажуть, що в подіях на Волині винні і українці, і поляки, — Терещук
https://static.hromadske.radio/2016/07/hr_kyivdonbass-16-07-12_tereshuk.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/07/hr_kyivdonbass-16-07-12_tereshuk.mp3
Свідки кажуть, що в подіях на Волині винні і українці, і поляки, — Терещук
0:00
/
0:00

73 роки тому відбулися події, які назвали Волинською трагедією. Про цей період в історії України та Польщі говоримо з журналісткою Галиною Терещук, яка 10 років збирала свідчення очевидців. При мікрофонах журналісти Сергій Стуканов та Григорій Пирлік.

Григорій Пирлік: Хто ті люди, свідчення яких ви збирали? Скільки їм зараз років?

Галина Терещук: До слова скажу, що мої бабця і дідусь були переселені з Польщі, з Перемишля, тому мене цікавить та історія. У 2003 році довкола роковин Волинської трагедії була така ж сама хвиля обурень. Було дуже багато політичних спекуляцій. Тоді адміністрацію президента очолював Віктор Медведчук. Він займав антиукраїнську позицію, як і тодішня Верховна Рада. Тоді на одному із центральних каналів було показано фільм про Волинську трагедію, який хоч і був показаний українською стороною, мав пропольську позицію.

Польська сторона, я дивилася їхні канали, багато говорила про Волинь в пропагандистськом плані. Тому мене дуже зацікавило, чому ніхто не питає українців.

Я поїхала у 2003 році селами і зробила погляд на Волинську трагедію з України. Був замисел записати поляків, поїхати в Польщу, але не вийшло. Я з оператором побувала у Володимир-Волинському районі. Ми знайшли краєзнавця пана Царука. Він об’їздив всі села на велосипеді та зібрав тисячі свідчень українців про ці події. Ми заїжджали просто в села, які нам підказували люди. Людям було по 80-87 років, тобто вони були народжені в 20-х роках, їм було 20-23.

Коли я питала, хто винен, люди говорили, що одні і другі.

Ми говорили про те, що вони не розуміють, чому так сталося, бо жили по-сусідству і ходили один до одного на свята. В один день засвітилася зброя і посіялась ненависть.

Сергій Стуканов: Мається на увазі 1943 рік?

Галина Терещук: Ні, це було раніше. Починалося з 1941 року. На днях я була в Ігоря Юхновського і говорила про Волинь. Я зацитувала йому лист митрополита греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Хоча на Волині тоді греко-католицької церкви в цей період не було, але митрополит страшно переживав про ці події. Це був лист 1941 року за листопад. Шептицький писав до римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського з приводу ворожнечі між поляками і українцями.

Українські селяни говорили мені про зверхнє ставлення до них з боку поляків.

Шептицький писав про те, що є численні вбивства українців лишень через те, що вони були українцями. Це відбувалося на Холмщині, в околицях Лежайська і на Волині. Далі він пише, що саме в такому хаосі найгірші елементи виходять наверх. У статистиці вбивств дуже поважне місце займають грабункові вбивства. Римо-католицькі ксьондзи були заможними людьми, тому на їхні плебанії нападали бандити. Шептицький говорить про соціальну неприязнь, причиною якої були землі та ліси.

Юхновський запитав мене, що я хочу від нього, бо відповідь про причини є у цьому листі.

Люди розповідали свідчення зі сльозами на очах. Українці згадували моменти, як поляки закидали в криниці дівчат і вбивали їх штирями.  Я записувала також свідчення поляків, які мені розповідали, як жорстоко упівці поводилися з ними, як українці вбивали поляків.

Слухаючи свідчення попередніх років сьогодні і аналізуючи події на Донбасі, я більше почала розуміти, що було в 1943 році. Це були провокації. Представники польської Армії крайової могли вдягнутися в українську форму, українці – в польську. Там були й радянські партизани, які провокували ці речі.

Одна жінка на Волині розповідала про те, як до них у хату увірвалися поляки і вбили її тата. Тим часом її, вона народилася з хворою ногою, врятував німецький лікар. Вона була вдячна йому до останнього дня життя, що не стала калікою. Війна завжди має людське обличчя. Від кожного залежить, як себе повести в тій чи іншій ситуації.

Люди пригадували ті моменти, коли вони переховували у себе в хатах польських дітей, а поляки пригадували, як рятували українських дітей.

Якщо ми згадуємо 70-річчя, польський театр з Любліна і український з Харкова показали через мистецький театральний вимір Волинську трагедію. Якби виставу привезли в Україну і показали у Польщі, то, можливо, не було б політичних маніпуляцій довкола Волинської трагедії.

Дуже важливо, щоб українські дослідники мали доступ до всіх архівів, отримували гранти і могли працювати в архівах Німеччини і Польщі. Я не кажу про московські архіви. Можна лише мріяти, коли Росія стане демократичною. Ці архіви є дуже важливі.

Григорій Пирлік: Міністр оборони Польщі заявив Антоні Мацеревич заявив, що справжніми ворогами були росіяни, які використовували українських націоналістів для організації геноциду. Як ви можете прокоментувати цю заяву?

Галина Терещук: Там, де чубляться два сусідні народи, завжди виграє третя сила. Якщо ми проїдемо Волинню сьогодні, то ми побачимо, що там домінує російська православна церква.

Я вважаю, що радянська сторона найбільше скористалася подіями на Волині. Вони найбільше використовували провокації. Люди говорили, що радянські представники перевдягалися і влаштовували провокації.  Ми розуміємо, що це була війна. Звичайно, Росія тоді виграла.

Сергій Стуканов: Чи вдалося дослідникам за останні роки зібрати важливий матеріал?

Григорій Пирлік: І чи є кого опитувати зараз?

Галина Терещук: У 2003 році було важко знайти цих людей. Зараз вони ще живуть, їм мало би бути під 90, за 90. Краєзнавці з Волині зібрали багато матеріалів. Я жартую, що якби моя воля, то я б українських і польських дослідників закрила на рік у великому приміщенні, де є всі архіви, щоб вони абсолютно дослідили це питання. Потрібно проаналізувати всі архіви, свідчення людей.

Польща робить багато, але нас має хвилювати, що робимо ми. Україна не повинна боятися говорити правду про гіркі сторінки історії. Як би не крутили різні дослідники, але УПА, бандерівське крило, вбивали на Волині. Люди говорили, що жорстоко. Вояки Армії крайової вбивали жорстоко. Є багато запитань. На них потрібно чітко давати відповідь. Це мають зробити науковці. Без політики та емоцій.

В 2003 році Польща говорила про 500 тисяч жертв, на 70-ті роковини – про 200 тисяч. Наші науковці говорять про 35 – 60 тисяч.

Сьогодні важливі причини, а не кількість жертв.

Григорій Пирлік: Що ви порадите прочитати з цього приводу?

Галина Терещук: Вийшла книжка «Українсько-польське протистояння на Волині та в Галичині в роки Другої світової війни. Науковий і суспільний ракурс» Оксани Каліщук. Я би порадила прочитати Володимира Косика про провокації в роки Другої світової війни. Є дослідження, які видає Український інститут національної пам’яті. Є багато інтерв’ю з тими, хто пережив чи досліджував ці події.