«Громадське радіо»
В цьому році вийшло друге видавництво збірки поезії Марії Тимчук «На все є час»
Олена Бадюк: Кому ви присвячуєте свої вірші?
Марія Тимчук: Ця збірка включає в себе різні теми — все, що я писала впродовж своїх студентських років. Події останніх років також вплинули на мою творчість.
Олена Бадюк: Давайте розпочнемо знайомство з вами саме за допомогою віршів. Щоб ви хотіли прочитати?
Марія Тимчук: Мені хотілося б розпочати із вірша, якого я присвятила всім тим, кого вже, на жаль, немає з нами, і хто своє життя віддав за Україну на Майдані.
Герої.
Цей тихий плин прийдешності гіркої
і спомин тих, що полягли за честь…
Їх вияв віри, сильної, святої,
не вмер між цих вогненних перехресть.
І дух новий, що в грудях буревієм
усе життя для нас перевернув,
Тож хоч тепер вже, може, ми прозрієм,
і щоб ніхто героїв не забув…
Усе, усе що мало місце в долі,
нехай не стане вже для нас чужим,
бо всі розбиті за Вкраїну долі
Вже на полотнах весен, літ і зим.
вони навіки відлетіли в небо,
вони себе поклали на вівтар,
вони так вірили, що так і треба…
А в нас без ліку наших яничар.
Весна героїв більше не огорне
своїм теплом і ніжністю цвітінь,
вони святі, хоч знищило їх чорне
й страшне відлуння зимніх сновидінь.
Тетяна Курманова: Ви саме підчас Майдану стали волонтером?
Марія Тимчук: Волонтером я вже стала пізніше, коли почала відвідувати заняття з вокалу. Моя викладачка зі своїм ансамблем часто їздить по госпіталям, спілкується з бійцями. Коли я про це дізналася, то вирішила приєднатися. Тепер я читаю вірші перед бійцями, а ансамбль співає.
Мені здається, що кожна людина хоча б у такому мінімумі може долучитися, до боротьби, яку зараз веде наша країна.
Олена Бадюк: Як давно ви виступаєте перед бійцями?
Марія Тимчук: Вже майже рік. Останній раз ми виступали перед бійцями в госпіталі міста Ірпінь. Мене дуже вразило, що хлопці, які після поранення виліковуються у госпіталі, дуже рідко повертаються додому, їх тягне знову на передову. Я спілкувалася з цими бійцями і побачила в них неймовірний запал повернутися назад, адже там їхні побратими. Ці люди рвуться в бій, незважаючи ні на що. Це вражає.
Олена Бадюк: Де ви плануєте виступати найближчим часом?
Марія Тимчук: В жовтні ми знову хочемо поїхати в Ірпінь, адже там бійці постійно міняються — одні одужали, другі — поступили. Туди можна їздити хоч кожні два тижні. Ми намагаємось бувати там хоча б раз на два місяці.
Тетяна Курманова: Як називається ваш ансамбль?
Марія Тимчук: Вокальний ансамбль «Сьоме почуття»
Тетяна Курманова: Як вас сприймають бійці?
Марія Тимчук: Дуже добре, вони неймовірно задоволенні, адже їм хочеться культурного відпочинку. Ці люди пережили справжнє пекло, і наша діяльність — це мінімум, що ми можемо для них зробити. Я вважаю, що якщо кожен з нас не буде робити щось на своєму місці, то не буде руху вперед до перемоги.
Тетяна Курманова: Ваша збірка називається «На все є час». Чи є однойменний вірш?
Марія Тимчук: Так, цей вірш про те, що завжди буде час на те, що для нас підготовлено Богом.
На все є час.
На все є час: відплата й нагорода
зненацька часто застають людей.
На все є час, як є у нас свобода
для наших мрій, поривів та ідей.
Завжди є час обняти на прощання,
відчути вмить нестерпний біль розлук,
на все є час: і точно на кохання,
на ніжний дотик губ, очей і рук.
На все є час: і битися в екстазі,
і витирати сльози гіркоти,
у почестях купатися й повазі,
чи чахнути в обіймах самоти.
На все є час: на вірші, ноти, пензлі
(даремний поспіх лиш руйнує нас).
Якщо серця холодні, аж замерзлі,
їм теж потрібен, в першу чергу, час.
На все є час, та з певною межею:
завжди він є провідати батьків
і точно є воскреснути душею,
бо тіло — витвір пройдених років
Олена Бадюк: Чи виступали ви на сцені Майдану, коли він ще був мирним?
Марія Тимчук: Ні, якось не було нагоди, але я вже писала вірші. На Майдані я виступала тільки минулої зими, коли щонеділі відбувалися віче.
Олена Бадюк: Чи хотіли б ви долучитися до артистів у поїздках на схід?
Марія Тимчук: Так, хотіла би. У мене відбуваються зараз такі переміни в житті! Один з композиторів з Санкт-Петербургу написав пісні на мої вірші, і в мене зараз виникло бажання і натхнення ще й співати.
Якщо ви мені підкажете, до кого звернутися, я б із задоволенням поїхала би на схід зі своєю творчістю.
Олена Бадюк: Почитайте щось з вашого улюбленого.
Марія Тимчук:
Я не люблю.
Я не люблю у владі олігархів —
не те що олігархів, а злодюг,
я не люблю династії монархів
і хитрих, як лисиці, ледацюг.
Я не люблю за «чорне» чути «біле»,
відверту правду мати за брехню,
я не люблю занадто озвірілих
і підливати масла до вогню.
Я не люблю прийоми надто ситі,
коли людину мають «за лоха»,
ведуть себе, як свині у кориті,
і за слона говорять, що блоха.
Також плітки, як спосіб відпочинку,
зажерливості пику, гіршу ніж в біди,
коли чекати просять хоч хвилинку,
самі з кінцями зникнуть назавжди.
Коли вину спихають на невинних,
невинних б’ють, принижують ще й як,
парад неправд цинічних беззупинних,
і коли всяк в душі своїй бідняк.