Симетрична відповідь була б дурістю: В’ятрович коментує польський закон про Інститут нацпам’яті

Президент Польщі Анджей Дуда підписав зміни до закону про польський Інститут національної пам’яті, які передбачають заборону стверджувати причетність поляків до Голокосту, а також кримінальну відповідальність за заперечення «злочинів українських націоналістів».

Політики, які отримали до рук такий вагомий інструмент, як Інститут національної пам’яті, перетворюють його на інструмент політичного диктату над історією, вважає Володимир В’ятрович.

Сергій Стуканов: Польський інститут національної пам’яті свого часу створювався, щоб провадити певну політику пам’яті. Очевидно, йшлося про оздоровлення польського суспільства. На ваш погляд, політика, яку планує провадити польський Інститут, зокрема в світлі цього законопроекту, є оздоровчою?

Володимир В’ятрович: Гадаю, що ні. Я думаю, ті протести, які викликало ухвалення нового закону і в Україні, і в Ізраїлі, і в США, і в Канаді, й навіть у самій Польщі, де ми нарешті почули голос польських інтелектуалів, спрямований проти нього, є яскравим свідченням, що Інститут, на жаль, починає виконувати зовсім іншу роль в польському суспільстві – радше деструктивну.

Загалом я переконаний, що таке поняття, як «політика пам’яті», такі інструменти, як Інститути національної пам’яті, вкрай необхідні для посттоталітарних суспільств. Особливо, коли говоримо про посткомуністичні суспільства. Комуністичний режим проводив зумисну політику переформатування чи затирання того, що ми називаємо національною пам’яттю. Для відновлення цієї національної пам’яті потрібні певні державні зусилля, відкриття архівів, робота, спрямована на інформування населення про історію.

Сергій Стуканов: УІНП свого часу якраз створювався на взірець польського.

Володимир В’ятрович: На взірець польського, чеського та інших інститутів, які постали у 90-ті роки після падіння комунізму. Я завжди вважав і продовжую вважати, що інститути такого роду – тимчасові ліки, які потрібні для посткомуністичних суспільств для відновлення нормального стану.

Нове законодавство Польщі є прикладом того, як колись корисні ліки, якими був Інститут національної пам’яті, можуть перетворитися в надзвичайно шкідливі; як політики, які отримали до рук такий вагомий інструмент як цей Інститут, перетворюють його на інструмент політичного диктату над історією. Це справді небезпечно, тому що це вже стосується не тільки поглядів на минуле, але й сучасної ситуації в самій Польщі. Можна сказати, початок згортання свободи слова.

Нове законодавство Польщі є прикладом того, як колись корисні ліки, якими був Інститут національної пам’яті, можуть перетворитися в надзвичайно шкідливі

Сергій Стуканов: Коли в Польщі переглядаються певні моменти історії (це стосується і сторінок, пов’язаних із ХХ сторіччям), як це буде проектуватися в сучасній політиці поляків?

Володимир В’ятрович: Ми бачимо, що сучасне польське керівництво взяло курс на формування якогось “єдиного правильного погляду” на історію. Законодавчі акти, які зараз ухвалені, по суті, є інструментом стримування будь-яких історичних дискусій.

У наказовому порядку припиняються дискусії щодо участі  поляків у Голокості, щодо співпраці поляків із нацистським режимом, щодо польсько-українського конфлікту – визначено, що ми говоримо саме про злочини українських націоналістів. Будь-хто, хто намагається суперечити цьому, ризикує потрапити під санкції, включно з кримінальним переслідуванням. Це найбільш яскравий і грубий приклад втручання політики, яке врешті-решт закінчиться завершенням будь-яких історичних досліджень чи дискусій у самій Польщі.

Сергій Стуканов: Подеколи в Україні доводиться чути думку, що до певної міри такі ініціативи Польського інституту спровокували українські закони, які були ухвалені в 2015 році, де теж до певної міри прив’язувались трактування українських націоналістів, які боролись за незалежність України.

Володимир В’ятрович: Абсолютно з цим не згоден. Закон, який зараз ухвалений у Польщі, політичні позиції, які ми зараз дедалі голосніше чуємо, з’явились не раптово й не в 2018-му, навіть не в 2015 році. Політична сила, яка підтримується, просувала ці тези, починаючи з початку 2000-х.

Мова йде про різного роду праві, праворадикальні сили, серед них і правляча «Право і справедливість», яка з 2003 року говорить про Геноцид на Волині, про злочини українських націоналістів. Намагалися різними способами закріпити в суспільній свідомості односторонню вину українців у польсько-українському конфлікті, намагаються грати на прагненні частини польського суспільства бачити себе виключно жертвою історії, щоб позбавити його необхідності відповідати.

Це не має жодного стосунку до того, що відбувалося в Україні в 2015 році. Є лише бажання чимось чином виправдати те, що зараз відбувається у Польщі, тим, що нібито щось схоже є в Україні. Насправді – нічого схожого. Закон Про правовий статус учасників боротьби за незалежність не містить оціночних тверджень, попри те, що польські медіа часто говорять, що це закон про героїзацію УПА. В цьому законі взагалі немає жодної оцінки, хто є героєм, а хто ні. Цей закон присвячений не тільки УПА, а й іншим структурам, які в ХХ столітті боролись за незалежність. Суть цього закону зводиться до того, що ці структури називаються тими, хто боролися за незалежність. Очевидно, що серед тих, хто боровся за незалежність, були герої і, на жаль, могли бути злочинці. Цей закон не передбачає жодної кримінальної відповідальності за інші оцінки тієї ж УПА. Після ухвалення цього закону в 2015 році в Україні відбулося безліч різного роду семінарів із дискусіями про роль і місце УПА, про Голокост на українській території. 

Сергій Стуканов: Коли в Польщі ухвалювали законопроект чи постанову Сейму стосовно того, що події на Волині були Геноцидом із боку українців, тоді в українському парламенті з’явилася ідея визнати Геноцид українців із боку поляків протягом тривалого періоду. Тоді на це ми дивилися з усмішкою, але польський законопроект якраз бере дуже широкий історичний період із 25-го по 50-й рік. Як у цих умовах повинен діяти український парламент, бо є небезпека, що ми вв’яжемося в цю суперечку і почнуться аналогічні пропозиції?

Володимир В’ятрович: Я вважаю, що симетричною відповіддю на одну дурість буде тільки друга дурість. Мені здається, українські політики не мають права дозволити собі робити якісь симетричні речі. Те, що зроблено польськими політиками, є абсолютною нісенітницею з історичної, політичної, юридичної точки зору. І робити те ж саме заради симетрії – це нікуди не приведе. Як історик, який займається історією польсько-українського конфлікту, я можу сказати, що те, що робилося між українцями та поляками в 40-му році, й було огидною симетрією, яка врешті-решт призвела до кривавого конфлікту між обома сторонами, від якої виграла тільки третя сторона.

Сергій Стуканов: Як тоді повинна поводити себе Україна? Нещодавно УІНП виступив із заявою, що Польсько-український форум істориків у Польщі тепер проводити проблематично.

Володимир В’ятрович: Абсолютно. Справа в тому, що ми не можемо гарантувати для українських істориків можливості вільного висловлення, не можемо гарантувати навіть фізичної безпеки. Ще одна особливість, що в ухваленому законопроекті є дві ключові статті: одна стосується Голокосту, інша – українських націоналістів. Щодо Голокосту є виняток можливих дискусій, відповідальність за порушення цього закону не поширюється на сферу мистецтва та науки, натомість на статтю 55, де йдеться про так звані злочини українських націоналістів, цей виняток не поширюється. За будь-які тези, навіть висловлені в рамках наукової дискусії, які суперечать цьому закону, можуть притягати до відповідальності.

Єдиний вихід, який ми в цій ситуації можемо запропонувати, щоб не припиняти дискусії загалом – запросити польських істориків сюди. Хоча, на жаль, ми розуміємо, що для них це складе серйозні труднощі, бо згідно цього закону, вони можуть бути покарані навіть за висловлення своїх тез на території України.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.