Таємні візити українських політиків у «ДНР» можуть мати негативні юридичні наслідки, — юристка

Про слухання говоримо з юристкою британської правозахисної групи Global Rights Compliance Катериною Бусол.

9 березня завершилась перша частина слухань позову України проти Росії. Україна вимагає визнати порушення Російською Федерацією двох міжнародних договорів. Це Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Олена Бадюк: Конвенції вимагають від сторін спочатку використовувати інші засоби вирішення спору, зокрема переговори і арбітраж. Якщо сторони не дійдуть згоди на цих етапах, то спір передається до суду. Як ситуація розвивалася стосовно цієї справи?

Катерина Бусол: В багатьох ЗМІ помилково кажуть, що Міжнародний суд ООН зараз вирішує справу про анексію та повернення Криму. На жаль, це неправда. Ми обмежені певними юрисдикційними положеннями. Ми могли подати позов тільки за цими двома конвенціями. Ми вимагаємо відповідальності та припинення порушень лише в рамках того, що стосується фінансування тероризму та переслідувань кримських татар та етнічних українців в Криму.

Ці конвенції передбачають обов’язкову юрисдикцію Міжнародного суду ООН. Це означає, що будь-яка сторона, яка вважає, що її права порушені, може звернутися до цього суду без згоди тієї сторони, яка начебто порушує ці права. Для цього потрібно спочатку провести переговори та спробувати погодити арбітраж. Проблема в тому, що немає конкретних інструкцій, як проводити переговори. Немає дедлайнів. Наскільки я знаю, українське МЗС з 2014 року було в комунікації з РФ. Шляхом дипломатичних нот та в рамках зустрічей питання щодо обох конвенцій обговорювались. Ініціативи щодо арбітражу не пройшли.

За два роки українська сторона передала цю справу до суду. Росія очікувано зараз каже, що Україна неналежно бажала вирішити спори, довго відповідала на дипломатичні ноти, в них більше описувала ситуацію, а не закликала Росію до дій. Нам важко робити висновки, тому що ми не знаємо зміст дипломатичних нот. Проте, знаючи певну частину української команди, яка працювала над цією справою, знаючи невтішний досвід Грузії, я думаю, що цей досвід було враховано.

Зрозуміло, що це типова справа, коли сторона, яку звинувачують, намагається довести, що немає юрисдикції суду.

Ще у Росії є позиція, що Україна не звернулася до комітету про ліквідацію расових переслідувань, расової дискримінації.

Я перечитувала конвенцію перед ефіром. Там сказано, що країна може передати питання до комітету. Обов’язку передавати немає, але ми подивимося, як суд це тлумачитиме.

Григорій Пирлік: Яка сторона, на вашу думку, була переконливішою?

Катерина Бусол: Обидві сторони дуже часто посилалися на однакові звіти правозахисних організацій. Наприклад, на звіти Моніторингової місії ООН з прав людини. Росія часто посилається вибірково, лише на ті параграфи, які їй зручні. Найчастіше вона посилається на останні звіти. Наприклад, Росія каже, що кількість зниклих безвісти в Криму в 2016 році незначна, наводить цю цифру. Потім адвокат України пояснює, що навели цифру за 2016 рік, а найбільша кількість зникнень відбулася у 2014 році, ці люди не знайдені, нормальної комунікації немає.

У Росії були дивні аргументи щодо того, що Україна розмальовує зброю, зображує російську символіку і видає це за російську зброю.

Росія каже, що Україна так само порушує права людини шляхом блокади. Міжнародне право залишає за державою, частина території якої окупована чи непідконтрольна, обов’язок максимально забезпечувати права населення на цій території. Я розумію, як нам всім болить те, що відбувається в Криму та на Донбасі, але нам треба пояснювати пересічним громадянам та деяким політикам, що такі радикальні кроки, як блокада, можуть мати негативні юридичні результати.

Україна багато посилається на факти, на цифри зникнень, на скорочення кількості шкіл, на те, що юридичне закріплення державної мови української та кримськотатарської в новій «Конституції Криму» не гарантує свободу використання цих мов у сфері релігії, науки, медіа. Не всі релігійні організації пройшли перереєстрацію за російським законодавством. Сама вимога перереєстрації є порушенням міжнародного права.

Аргументи з українського боку сильні, але я закликаю не недооцінювати Росію, тому що в неї хороші адвокати, вона вміло переводить спір в політичну площину, натякаючи на блокаду, на контакти деяких українських посадовців з бойовиками.

Олена Бадюк: Голова російської делегації Роман Колодкін дозволив собі ремарку про те, що Україна нібито визнає представників «ДНР» та «ЛНР». Які правові наслідки можуть мати візити на непідконтрольні території українських представників?

Катерина Бусол: Пан Колодкін посміявся з того, що Україна співпрацює з тими, кого називає терористами, в рамках робочої групи мінського формату.

Чому активність українських посадовців і їхнє пряме спілкування з представниками «ЛНР» і «ДНР» має важливе юридичне значення? В міжнародному праві є поняття «визнання». Певна структура, утворення набувають державності, коли інші держави здійснюють дії, які можуть інтерпретуватися як такі, що визнають нове утворення. Спілкування офіційних державних службовців вищого рівня — це не дуже позитивний момент. Я вірю, що наші дипломати в рамках мінського процесу переконуються, що їхнє спілкування не переходить межі, які можуть трактуватися як визнання.

Мене як юриста непокоять приватні ініціативи народних депутатів чи інших державних службовців з бойовиками.

Олена Бадюк: Чи є, на вашу думку, доречними згадування подій 1944 року, коли відбулася депортація кримських татар?

Катерина Бусол: Я вважаю, що це важливо. Українські адвокати не роблять з цього довгу дискусію, їхні ремарки щодо історичних аспектів короткі та влучні. Що стосується кримських татар, то чому потрібно говорити про історію? За міжнародним правом кримські татари, які є корінним народом, мають особливий зв’язок зі своєю історичною територією та з культурним спадком. Будь-які факти переривання цього зв’язку мають важливе юридичне значення. Про той факт, що у кримських татар є негативна динаміка відносин з Росією, радянською чи сучасною, треба говорити. Росія так само була обурена згадуванням прізвища Сталіна на слуханнях.

Аргумент Росії про те, що кримськотатарська та українська мови закріплені як державні в новій «Конституції Криму», доречно порівняли зі сталінською Конституцією, де теж була велика кількість гарантій.

Григорій Пирлік: Чому Україна не вимагає визнати факт збройної агресії, а лише говорить про порушення двох конвенцій?

Катерина Бусол: Є таке поняття, як юрисдикція суду. Це його повноваження вирішувати певну категорію справ у певний час. Міжнародний суд ООН може вирішити будь-який спір, який йому передають держави за обопільною згодою. Якби Україна та Росія захотіли б віднести питання агресії на Донбасі чи статусу Криму до Міжнародного суду ООН, він би це розглянув. Зрозуміло, що Росія це робити не буде. Тому Україна обрала конвенції, які стосуються ситуації в Україні і передбачають обов’язкову юрисдикцію суду. Сторона, яку обвинувачують у порушенні, не може відмовитися брати участь у процесі.

Олена Бадюк: За підсумками першого раунду слухань у цій справі буде винесено рішення судом. Експерти прогнозують його на кінець квітня. Які саме заходи можуть бути визнані судом такими, впровадження яких може відбуватися стосовно Росії?

Катерина Бусол: Тимчасові заходи — це не фінальні рішення у справі. Приймається наказ — проміжний процесуальний документ суду, за яким він просить вжити або не вживати певних дій протягом розгляду справи, щоб запобігти порушенням або припинити їх.

Оскільки Міжнародний суд часто розглядає спори мінімум три роки, то Україна попросила ввести ці заходи, тому що ситуація з правами людини в Криму і з безпекою на Донбасі вимагає швидкого регулювання. Я не знаю, звідки взялася інформація про квітень. Зазвичай це 5 — 6 місяців.

Щодо Донбасу Україна просить здійснювати контроль над своїм кордоном, припинити постачання зброї, будь-яку логістичну допомогу та військову допомогу, припинити підтримку будь-яких терористичних атак. Щодо Криму Україна просить припинити переслідування кримськотатарського українського населення, гарантувати право на освіту рідною мовою, гарантувати нормальну діяльність ЗМІ та зняти заборону з Меджлісу, проводити належні розслідування щодо зниклих безвісти.

Григорій Пирлік: Наскільки це реалістичні вимоги?

Катерина Бусол: В міжнародному праві немає верховного органу, який би примушував держави виконувати рішення судів. Ми знаємо, що Росія не виконує рішення Європейського суду з прав людини, залишаючи за своїм Конституційним судом право вирішувати, чи легітимне це рішення. Але сам факт прийняття рішення дуже важливий. Це додатковий аргумент у продовженні санкцій, це додатковий аргумент у справі, коли буде прийнято рішення у справі.

Міжнародний кримінальний суд, який здійснює попереднє вивчення ситуації в Україні, особливо цікавиться Донбасом та Кримом, може відкрити провадження щодо України за рік чи півтора. Міжнародний кримінальний суд притягує конкретних осіб до відповідальності.

Прокурор Міжнародного кримінального суду сказала, що вона визначає рівень, масштабність міжнародного елементу в конфлікті на Донбасі.

Тимчасові заходи, сам факт їх прийняття буде свідчити про те, що в суду є сумнів щодо того, що Росія не вчиняє порушень на Донбасі. Сам факт прийняття тимчасових заходів може стати каталізатором повноцінного розслідування в Міжнародному кримінальному суді.

Олена Бадюк: Коли мають відбутися наступні слухання? Які етапи попереду?

Катерина Бусол: На закритті першого етапу слухань суд пообіцяв прийняти наказ щодо тимчасових заходів якомога швидше, тобто визначитися, чи потрібно призначати тимчасові заходи.

Враховуючи, що де-факто гинуть і переслідуються люди, я думаю, що ця справа буде пріоритетною. Мені здається, що процес з Міжнародним кримінальним судом буде відбуватися значно швидше, ніж з Міжнародним судом ООН. Раніше 2,5 — 3 років від Міжнародного суду ООН я б не очікували рішень. Чіткого графіку слухань немає.

Олена Бадюк: Чи є ймовірність того, що рішення буде позитивним для України?

Катерина Бусол: У нас хороша доказова база. Суд не може вирішувати справу, якщо для її вирішення йому треба розглянути інші справи, щодо яких він не має юрисдикції. Мені здається, що Росія підводить суд до цього.