facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Те, що я роблю тут і зараз — це така ж лінія оборони, — «Равлик» Богдан Чабан

Колишній український партизан з групи «Равлики» Богдан Чабан каже, що більше не візьме у руки зброю

Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Як у Маріуполі працює «IZБА-читальня»? Про це говоримо з підприємцем з Донеччини і членом групи «Равлики».

Андрій Куликов: «IZБА-читальня» в Маріуполі — це спроба відтворити Донецьк 2014 року?

Богдан Чабан: Це трошки інше. Це більш усвідомлено і з більшим розумінням того, для чого це. Донецьк на той час — це вже історія якогось досвіду. Це спроба відтворити позитивний досвід, а позитивний досвід полягає в тому, що ми змогли об’єднати навколо себе багато чудових людей.

Андрій Куликов: Наскільки перші місяці роботи дають надію на те, що все вийде?

Богдан Чабан: Однозначно дають. Це видно по людям. Звичайно, це не 100% впевненості, але це тенденція, яку я спостерігаю. Люди звикають до нас. Люди хочуть чогось нового, чогось суто українського.

Андрій Куликов: До чого треба звикати, якщо люди звикають до вас?

Богдан Чабан: До того, що тепер не все так, як складалось до цього. Не треба думати про те, як було вчора, треба думати про те, як буде завтра. Наша основна мета полягає в тому, щоб навчити людей дивитися трошки ширше.

Андрій Куликов: Що завтра буде не так, як вчора?

Богдан Чабан: Я вважаю, що в Україні все має бути не так, як вчора. В першу чергу йдеться про сприйняття. У мене є чітке розуміння того, що ми маємо змінитися, а також змінити ставлення до країни. Це доволі глибокі речі, що мають змінитися в кожному. Реформи мають пройти в кожному з нас.

Андрій Куликов: Що саме потрібно змінити?

Богдан Чабан: Відношення до себе і до країни.

Андрій Куликов: Як ми ставимося до цього зараз і як потрібно ставитися до цього в майбутньому?

Богдан Чабан: Є суто український вислів «моя хата з краю». Що змінила війна? В нас з’явились волонтери — люди, яким не все одно. В нас має викорінитися байдуже ставлення.

Андрій Куликов: Як допомогти людям це змінити?

Богдан Чабан: Кожен окремий проект якимось чином впливає на цей процес. Зараз я бачу велику кількість суспільних ініціатив, направлених на те, щоб залучити людей до певних суспільних процесів. Це процес затягування.

Андрій Куликов: «IZБА-читальня» — це місце, де читають?

Богдан Чабан: Тут не читають, тут беруть книжки.

Андрій Куликов: Як часто повертають?

Богдан Чабан: Не завжди, але я не можу сказати, що це погано. Можливо, цю книжку прочитає хтось з друзів або родичів людини, яка не повернула книжку. Є окрема категорія людей, що просто приносять книжки.

Андрій Куликов: Ви якось відбираєте книжки, адже можуть принести або непотріб, адже сепаратистську літературу?

Богдан Чабан: Сепаратистську літературу до нас не приносили. Непотріб зазвичай йде на якийсь декор.

Андрій Куликов: Що грає в закладі?

Богдан Чабан: Різна музика. В нас 2 зали. В нижньому залі грає українська музика, на першому поверсі ми ставимо джаз, блюз, або інді.

Андрій Куликов: Наскільки часто у вас грають музиканти наживо?

Богдан Чабан: Ми працюємо 3 місяці. За це час було не дуже багато концертів — близько 5-6. Дуже багато заходів ми плануємо на осінній і зимовий період. В Маріуполі дуже великий запит на різні заходи чи концерти, хоча люди тут ще не знайомі з українськими гуртами. Вони їх не знають, але вони їх хочуть. Щоб ми не робили, люди приходять тільки тому, що щось відбувається.

Андрій Куликов: Яка література про війну є у вас?

Богдан Чабан: З сучасних книжок — «Хроніки гібридної війни». У нас навіть проходила автограф-сесія Тараса Березовця.

Андрій Куликов: Чому «IZБА-читальня», а не «Хата-читальня»?

Богдан Чабан: Так склалось. Для мене це саме «Хата-читальня». Можливо «Домівка-читальна» звучало б коректніше, але для мене мовне питання не стоїть загалом. Справа ж не у назв, а у змісті.

Андрій Куликов: Якою мірою «IZБА-читальня» — це хатка, яку носить на собі равлик?

Богдан Чабан: Найбільшою. Дуже багато зусиль було прикладено для того, аби побудувати її в Маріуполі. Після подій у Донецьку в мене нічого не залишилось. Для мене це було шляхом повернення себе після війни і повернення себе після СІЗО. Навіть 4-місячний процес ремонту був дуже важким. Ми починали о 8 годині ранку і завершували о 2 годині ночі кожного дня. Це дуже важкий шлях, який мав свою мету. Ця мета вже частково відтворена наново. Все функціонує в тому ж ритмі, в якому функціонувало Донецьку.

Андрій Куликов: Мені сказали, що частина меблів тут з Донецька. А що в тобі, Богдане, залишилось з Донецька?

Богдан Чабан: Насправді, з Донецька тут тільки подушки і якісь дрібні деталі декору. В мені збереглося бажання боротися. Тоді ми боролися за ідентичність і картину світу, в якій Донецьк є українським. Потім я боровся зі зброєю в руках за те, аби повернути Донецьк. Зараз я намагаюсь боротися за те, щоб повернулась якась частина душ тих людей. Те, що я роблю тут і зараз — це така ж лінія оборони, але в іншому ракурсі.

Андрій Куликов: Чи є в тебе бажання знову взяти до рук зброю?

Богдан Чабан: Немає. Пройшло трохи більше року. Я маю досвід виходу з посттравматичного стану і усвідомлення того, що відбулось.

Андрій Куликов: Діана Берг зараз причетна до організації простору «Тю». У вас змагання чи співпраця?

Богдан Чабан: На даний час ми є союзниками в боротьбі за Маріуполь.

Андрій Куликов: Наскільки Маріуполю потрібна ця боротьба?

Богдан Чабан: Нещодавно відвідувачка концерту Жадана нам написала, що донецькі для неї тепер не бандити, а Діана Берг і Богдан Чабан, що намагаються змінити Маріуполь. Це найкраща оцінка нашої діяльності.

Андрій Куликов: Якою мірою Маріуполь змінює тебе?

Богдан Чабан: Маріуполь мене змушує бути терплячим. З одного боку, він дуже хоче, з іншого, не хоче зовсім. Я прагнув поставити перед собою мету і йти до неї попри все.

Поділитися

Може бути цікаво

Чому Росія досі може продавати крадене українське зерно на міжнародних ринках

Чому Росія досі може продавати крадене українське зерно на міжнародних ринках

«Діти знають, як вижити, але не знають, як скупитись у магазині»: як наставництво допомагає підтримувати дітей без батьківського піклування

«Діти знають, як вижити, але не знають, як скупитись у магазині»: як наставництво допомагає підтримувати дітей без батьківського піклування

«Жах цієї книги у буденності трагедії»: про що «Усі їхні демони» Поліни Кулакової

«Жах цієї книги у буденності трагедії»: про що «Усі їхні демони» Поліни Кулакової

Партнерки військовослужбовців: стигматизація, суспільна ізоляція, недооцінений досвід

Партнерки військовослужбовців: стигматизація, суспільна ізоляція, недооцінений досвід