Театр треба оцінювати не за формою, а за змістом, — члени трупи Театру на Подолі

Чи отримає трупа довгоочікуваний подарунок на своє тридцятиріччя? Про це говоримо з актором Ігорем Волковим і завідуючою літературним відділом Оксаною Паланичкою.

Ірина Ромалійська: В этом году Театру на Подоле исполняется 30 лет. Все эти годы вы были без здания?

Оксана Паланичка: На Андреевском спуске 20-б у нас есть малая сцена на 50 мест. Кроме того, мы арендуем малый зал дворца «Украина».

Ігор Волков: Трупа сформувалася ще в Молодіжному театрі. На той час наша трупа складалася більшою мірою з учасників трупи, яка пішла з Театру естради. Ми прийшли в Молодіжний театр, але так там і не асимілювалися. Потім ми плавно перейшли у Театр на Подолі. Так сформувався кістяк трупи, яка зараз вже розрослася.

Михайло Кукін: Але ж важко без власної будівлі?

Ігор Волков: Досить важко. Врешті все закінчилося тим приміщенням на Андріївському 20-б, яке ми на сьогодні маємо. Раніше там була автобаза. Ми там все поламали і побудували по-новому. Зараз у нас там мала сцена. Також ми орендуємо малий зал палацу «Україна». Це не театральне приміщення. Я весь час відчуваю себе, як на поганих гастролях.

Ірина Ромалійська: Це впливає на творчість?

Ігор Волков: Починається все зі стилю. Ламається стиль трупи, стиль театру. Це найгірше, адже сцена — це святе місце для актора. Театр будується навколо сцени, і сцена — це основне.

Ірина Ромалійська: Правда, що ця будівля на Андріївському почала плануватися ще за часів Щербицького?

Ігор Волков: Знаю, що розмови про будівництво Театру на Подолі, почались десь у 89-му році.

Михайло Кукін: Йшлося не конкретно про ваш театр, а про театр взагалі?

Ігор Волков: Ні. Йшлося саме про Театр на Подолі.

Михайло Кукін: Зараз будівля начебто є. Але купа людей наполягають на тому, що такої будівлі на Подолі бути не повинно. Як вам?

Оксана Паланичка: Ми — не фахівці в архітектурі. Ми хотіли, щоб для нас збудували саме театр. Усю трупу будівля влаштовує — і зовні, і всередині.

Ірина Ромалійська: Особисто вам подобається?

Оксана Паланичка: Так.

Ігор Волков: Я перевіряв себе кілька разів — підходив з різних боків і дивився. І я вам скажу — мені реально подобається.

Михайло Кукін: Всередині будівля справді відповідає всім вашим вимогам?

Оксана Паланичка: Коли працювали над першим проектом і вже майже зробили фойє та виходи, сцену ще не добудували.

Зараз це хороша сцена. Вона нас влаштовує і по ширині, і по глибині. Там маса люків. Крім того, на сцені буде використана особлива технологія жорстких куліс.

Ірина Ромалійська: Коли плануєте заїхати?

Ігор Волков: Як тільки будівлю передадуть у експлуатацію.

Ірина Ромалійська: Якою буде перша постановка в цьому залі?

Оксана Паланичка: Це ще обговорюється. Але ми б хотіли відновити «Вертеп». Це вистава за адаптованими текстами 17 століття. Також ми плануємо запросити у Театр багатьох режисерів. Ми хочемо не тільки повернути оригінальні тексти, а й тих режисерів, які колись поїхали з України.

Також серед наших планів — проект Наталі Ворожбит «Class Act: Схід-Захід», а також проведення частини фестивалю «ГОГОЛЬFEST» на нашій новій сцені. Ми запросили режисера Ігоря Матіїва поставити п’єсу «Мати» Карела Чапека, а Ахтема Сеїтаблаєва — п’єсу про Соломію Крушельницьку. Крім того, ми хочемо поставити сучасну рок-версію «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».