Треба віддавати належне країні, в якій ти живеш, — Мирослав Кувалдін

У студії працюють ведучі Наталя Соколенко та Олег Білецький.

Олег Білецький: Вже деякий час гурт The ВЙО працює над створенням музичної карти України. Музиканти беруть якусь точку на карті та обігрують це місто чи село в пісні. У них вже була пісня про Кіровоград, про Кобиляки, звідки родом лідер гурту Мирослав Кувалдін, а тиждень тому The ВЙО записали пісню «З Житомира». Мирославе, мені здається, що програш пісні — це більш легка музика, ніж ви створюєте зазвичай. Чому ви почали грати легшу музику?

Мирослав Кувалдін: Наживо вона звучить більш жорстко, але щоб цю пісню крутили по радіо, довелося зробити більш легкий варіант з популярним аранжуванням. Щоб її випустили в широкий загал, довелось йти на компроміс.

Олег Білецький: Чи у вас вже пісні про Донбас?

Мирослав Кувалдін: У мене є одна російськомовна пісня, яку я писав роки 4 назад, коли я хотів створити гімн хокейному клубу «Донбас», щоб його співали вболівальники. Називається ця пісня «Только побєда, только Донбас».

Взагалі мене багато що пов’язує з цим краєм: у мене жили там родичі, я знаю багатьох талановитих музикантів з Донецької області, зокрема з міста Слов’янська.

Олег Білецький: Ви давно були на Донбасі?

Мирослав Кувалдін: Десь місяць тому ми з моїм німецьким товаришем возили гуманітарну допомогу дітям, які знаходяться в інтернаті в Новоайдарі. Іноді їжджу до бійців з 24-ї , 95-ї бригади з концертами та допомогою.

Олег Білецький: Чого дітям з того інтернату бракує в матеріальному плані?

Мирослав Кувалдін: Я би порадив подивитися на свою дитину, подумати, чого їй бракує, і того самого бракує дітям з інтернатів. Їм потрібен сезонний одяг, книжки, іграшки. Ми возили музичні інструменти, діджейські пульти. А головне — вони потребують уваги. І така ситуація не тільки на сході, а й в усіх дитбудинках України.

Олег Білецький: В останній час волонтери констатують спад, брак фінансування, ініціативи. Ви спостерігаєте подібне у колі своїх друзів?

Мирослав Кувалдін: Можливо людей і стало менше, можливо вони й менше допомагають, але серед своїх знайомих цього не помічаю. Просто загалом люди розраховували, що в перший час вони зроблять цю роботу за державу, а потім підключиться сама держава. Але коли бачиш, що мало чого відбувається, то руки дійсно опускаються.

Наталя Соколенко: Що має робити людина, щоб руки не опускалися?

Мирослав Кувалдін: Ми всі винні цій державі і потрібно віддавати цей борг, особливо зараз. Треба віддавати належне країні, в якій ти живеш.

Олег Білецький: Нещодавно проходила музична премія «Yuna». Як ви відноситесь до таких українських премій, чи є в нас премія, де достойно представлені українські рок- чи реггі-музиканти?

Мирослав Кувалдін: Щодо «Yuna» я не знаю. В нас є ще премія «М1», але там представлена обмежена кількість музикантів. На мою думку, найкраща винагорода — це коли люди приходять до тебе на концерти. А такі премії — це просто потіха для самолюбства.

Олег Білецький: На чиї концертах ви були в останній час, що порадите київській публіці?

Мирослав Кувалдін: Нещодавно був на концерті Billy’s Band, вони грають блюз. Ще сподобалась музика Марії Чеби. Але я б помножив на нуль кавер-гурти. Це велика проблема зараз, бо вони грають чужу музику і відбирають хліб у тих, хто створює музику сам.