Третина українців вірять, що Крим можна повернути після зміни президента РФ

Що думають українці про майбутнє Криму: за свіжим опитуванням, 69% громадян переконані, що Крим повинен входити до складу України. Коментує результати опитування Руслан Кермач, експерт Фонду «Демократичні ініціативи».

Руслан Кермач: Цифри — це одне. Інша справа, як ми їх інтерпретуємо, які сенси вкладаємо. Базова річ, яка вселяє стриманий оптимізм стосовно Криму, — 69% громадян переконані, що Крим повинен входити до складу України. У питанні його приналежності абсолютна більшість громадян України вважає, що це територія України. Вірять у перспективу повернення Криму трохи менше: 54% (близько третини вірять, що це може статися в довгостроковій перспективі, десь 20% вважають, що це може статися раніше).

З одного боку, бачимо, що в громадській думці є позитивні настрої. Але свідомо це питання ми взяли в тому ж формулюванні, як воно було сформульовано в російському Левада-Центрі. У них 87% росіян впевнені, що це територія РФ.

Ірина Славінська: Ця цифра відома в динаміці? Стало більше чи менше?

Руслан Кермач: Опитування ми проводили по Криму вперше. Левада-Центр проводив декілька років. Наскільки мені відомо, динаміка до зростання. Але, якщо врахувати антиукраїнську істерію, яка панувала в 2014-15, соціологи демонструють, що інтерес росіян до України зменшується.

Наші 69%, порівнюючи з російськими, — мало. Якщо подивимось по регіональній діяльності: чим далі від Криму, тим більша переконаність, що Крим повинен бути приналежним до України. Найбільше — захід України. Центр — відносно нормально, у південних і східних регіонах — ситуація 50 на 50.

Ірина Славінська: 76% на заході України вважають, що Крим має бути приналежним до України. Де витоки цієї любові, адже нема навіть нормального залізничного сполучення між західною Україною та Кримом?

Руслан Кермач: Думаю, працює низка факторів: державницька позиція, те, що вони, можливо, меншою мірою розуміють кримську проблематику. Це підтримує їхній оптимізм, можливо, трошки наївний іноді.

Якщо загалом, це високий відсоток. Враховуючи, що держава досі не спромоглася виробити, артикулювати, прокомунікувати суспільству цілісну державну стратегію стосовно реінтеграції Криму.

Ми проводили публічні дебати минулого тижня. Був Рефат Чубаров, журналісти, експерти, які займаються Кримом. Вони говорять, що це добре. Але у перспективі трьох чи більше років ця цифра йтиме на спад.

Якщо все залишиться у статусі-кво, ми залишимось на рівні декларацій — суспільство може втратити інтерес до цієї проблеми.

Тетяна Трощинська: Хто серед ваших респондентів? Чи траплялися переселенці з Криму?

Руслан Кермач: Не можу сказати достеменно, чи були переселенці. Було опитано 2016 респондентів від 18 років в усіх регіонах (за винятком АРК і окупованих територій Донецької та Луганської областей — за зрозумілих причин).

В Росії становлення авторитарного режиму відбувалось планомірно з приходом Путіна протягом 15 років. Процес був розтягнений в часі, непомітно згорталися демократичні механізми, свободи. Крим все це пройшов у стислий термін. Друга загрозлива тенденція, що в Криму (паралельно зі створенням тоталітарного механізму) йде планомірна мілітаризація.

Тетяна Трощинська: Коли говоримо про реінтеграцію Криму, можливо, не говоримо про той Крим, який, внаслідок мілітаризації буде зовсім іншим, аніж ми бачимо з туристичної перспективи 2013?

Руслан Кермач: Ми бачимо тенденцію. У шо вона виллється у кінцевому рахунку — не знаємо. Можливо, вони спробують зберегти і збалансувати. Але, враховуючи, що ця територія для світу вважається окупованою, діють міжнародні санкції, я б побоявся туди їхати як турист. Тенденція загрозлива. Ця мілітаризація є частиною превентивних заходів Росії, які повністю виключають можливість військового повернення.

Ірина Славінська: Які способи реінтеграції бачать українці?

Руслан Кермач: На вибір громадян ми винесли низку умов і обставин реінтеграції. Найбільше громадян вважають, що це може статися не за збереження нинішнього статус-кво. Більшість вважають, що необхідне посилення міжнародних санкцій щодо Росії.

Крім санкцій, громадяни також розглядають можливість повернення Криму в разі зміни влади — президента РФ. Більше третини громадян відзначили санкції, зміну влади. Я погоджуюсь в цьому з громадянами. Експерти теж поділяють цю думку. Також громадяни виділяють такий фактор, як реформи: проведення реформ, підвищення загального добробуту в Україні приваблюватимуть мешканців Криму, і ми зможемо повернути його. Є і думка, що Крим повернеться сам: погіршиться внутрішньоекономічна ситуація, політична.

Нам потрібно чітко розуміти, що є інстументарій. В площині інструментарію лежать, очевидно, санкції, можливо, конкретні блокадні дії. Є фактори, які створюють сприятливе підґрунтя для можливості деокупації і реінтеграції: щоб Росія хоча б почала діалог з цього питання. Навіть для того, щоб говорити про інтеграцію, спочатку ми повинні зрозуміти, що потрібна деокупація. Інфантильно думати, що Крим сам повернеться. Очевидно, навіть за бажання і створення сприятливого ґрунту в середовищі кримчан, незадоволених російською владою, він сам не повернеться. Там поліцейський режим, ФСБ. Ключове рішення лежатиме в Кремлі. Щоб Кремль прийшов до цього, ціна утримання Криму повинна суттєво перевищити вигоди від його витрат. Але потрібно розуміти, що Росія непередбачувана, діє ірраціонально.

Факт анексії Криму — абсолютно ірраціональні дії.

Стратегічно ці дії загнали її в глухий кут.

Ірина Славінська: Але, з точки зору міфології, не такий глухий кут.

Руслан Кермач: Тут ми наближаємось до внутрішньополітичного контексту. Коли говоримо про деокупацію та реінтеграцію, навіть ліберальні, демократичні політики в Росії кажуть, що Крим Росія не поверне навіть, якщо влада в Кремлі зміниться.

Крим, як і ідея «збирання земель», став потужним чинником легітимізації російської влади. Якщо уявимо, що Росія раптом віддасть Крим, — спробуйте зрозуміти, як Путіну пояснити це російським громадянам? Навіть якщо буде відбуватися процес деокупації та реінтеграції, це буде відбуватися у форматі діалогу і пошуку компромісів.

У мене великі сумніви, навіть якщо ми зможемо вивести кримське питання на порядок денний, посадити за круглий стіл кремлівських чиновників (і головного серед них) та обговорювати, як виходити з ситуації (і він буде зацікавлений в цьому), — у рамках пошуку політичних компромісів він вимагатиме такого сценарію, який допомагатиме зберегти обличчя в ситуації. Це має бути компромісний варіант, який влаштовуватиме російську сторону і задовольнятиме Україну. У міжнародному праві є явище «кондомініум» — територія спільного управління. Або варіант, коли Росія робить крок назад і повертає Крим до того статусу, яким він був і проіснував тиждень — до Республіки Крим, яка може самовизначатися.

Тетяна Трощинська: Якщо вийти за межі експертного кола і опитування громадян та поговорити про те, чи українська влада, інституції теж приходять до експертів, щоб розробляти ці альтернативи та думати про це. Чи не спромоглися?

Руслан Кермач: У середу я братиму участь у парламентських слуханнях. Сьогодні я був на іншому заході (теж у ВР). Представниця Міністерства з питань окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб озвучила, що в середу презентують якусь стратегію.

Тетяна Трощинська: Чим може бути пояснена комбінація настроїв мешканців територій, ближчих до Криму і фронту?

Руслан Кермач: З часів початку російсько-української війни в усіх регіонах, зокрема на Донбасі, відчуття приналежності, ідентифікації з Україною відчутно зросло. Раніше на Донбасі були більш тенденції регіоналізму, ідентифікації себе з регіоном проживання, професією, а не громадянською ідентичністю.

Якщо і можна знайти позитив у військових діях, це те, що громадяни консолідувалися, більшою мірою почали визначатись, хто вони є у державницькій парадигмі.

Але все одно ми розуміємо, що це складні регіони. Саме тому і є проблема комунікації з ними. Коли говоримо про повернення Криму, важливо розуміти, навіщо нам це потрібно. Порушена територіальна цілісність України — це повинен розуміти кожен. Це і має вказувати громадянам, що є Крим і чому його потрібно повернути? Ми повинні розуміти, що ця стратегія повинна бути багаторівневою: від міжнародного політичного рівня до рівня, коли громадяни зможуть комунікувати, надсилати «меседжі» своїм родичам, знайомим в Криму, допомагаючи внутрішньо переміщеним особам. Тільки злагодженою роботою на всіх рівнях можемо наблизити позитивне просування в цьому питанні.