«У роботі з пораненими зрозумів одне: не прогнозуй. На все воля Божа», — військовий лікар

Юліан військовий лікар, йому 27. Він навчався на дитячого анестезіолога, але тільки-но закінчив інтернатуру, пропрацював в лікарні необхідний мінімум, підписав контракт, а згодом вирушив в зону АТО

Ведучі

Євгенія Гончарук

«У роботі з пораненими зрозумів одне: не прогнозуй. На все воля Божа», — військовий лікар
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/09/julian.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/09/julian.mp3
«У роботі з пораненими зрозумів одне: не прогнозуй. На все воля Божа», — військовий лікар
0:00
/
0:00

Зараз він на ротації в групі підсилення в Авдіївці.

Невеликого зросту, молодий лікар зустрічає біля лікарні машину парамедиків. На щастя, сьогодні його пацієнт — бойовий собака. Юліан та кілька його колег  турботливо допитуються, як почувається чотирилапий пацієнт, ставлять йому крапельницю. Під час знайомства з журналістами лікар постійно жартує, усміхається, і попри те, що по обіді на околицях Авдіївки вже зрідка чутні гулкі, важкі  постріли, Юліан поводиться невимушено.

Євгенія: Ви не дуже любите журналістів. Як тоді ми маємо знімати, писати про війну?

Юліан: Об’єктивно. Звичайно, йде обстріл, це можна розказати, так, в нас є поранені, але сказати діагноз, або чи певна людина  «200-тий»? Ми, наприклад, знаємо, що є поранений, але ж не завжди можна під час бою витягнути і сказати, що з ним, як з ним. Це ж іде бій, багато людей не розуміють того. І коли ніби «200-й», через якісь канали дізнаються хто він, що він, а потім виявляється, що це не той чоловік, а по новинах вже сказали, а батьки вдома, розумієте? По-перше, тих батьків шкода… Знаєте, ми підготовлені лікарі, ми можемо бачити кров, люди в більшості не можуть це бачити, не можуть таке переносити. Для чого людям це показувати?

Євгенія: Як їм тоді розказувати про війну, особливо про поранених? Чи є статистика, яку видає прес-центр АТО і все?

Юліан: Так, є статистика. Розумієте, ніхто не відміняв пропаганду, вона мусить також бути. Як кажуть, ніколи так не брешуть, як перед сексом, під час війни і після полювання. Якщо ми не будемо давати пропаганду, нас з’їсть пропаганда сусідньої держави, нашого ворога.

Євгенія: Ви безпосередньо почали лікувати бійців не рік тому, правильно?

Юліан: Я цивільним лікарем працював.

Євгенія: А з якого року на цій війні?

Юліан: З 2016-го.

Євгенія : А чому для себе вирішили піти?

Юліан: Я хотів раніше піти, звичайно. Але в силу того, що я був в інтернатурі, а якщо би я пішов звідти,то не отримав би своєї спеціалізації. А по-друге, після цього є певний період після якого ти маєш точно побути в лікарні. А по-третє, вже потім мобілізація закінчилися. Тому вибирав поки що контракт.

 Знаєте коли важко? Коли ти нічого не робиш. Коли є робота, тоді все нормально

Євгенія: Тобто ви військовий медик і у вас контракт з Міноборони?

Юліан: Так. Перейшов на контракт і хотів бути корисним, хоч чимось.

Євгенія: Вдома важко? Звідси коли вертаєшся?

Юліан: Знаєте коли важко? Коли ти нічого не робиш. Коли є робота, тоді все нормально. Не відчуваю якоїсь потреби в адаптації. Важко, коли ти розумієш, що наприклад, був в одній точці дуже довго і ти за ту точку сильно переживаєш. А приїжджаєш додому і чуєш, що там щось відбувається. То дзвониш, питаєш, як воно? Справилися хлопці, не справилися? Той, хто тебе підмінив, чи справляється ця людина?

Євгенія: Що вам дає сили?

Юліан: Любов до України, любов до роботи. Роботу треба любити. Якщо ти її не любиш, то немає що і працювати. Треба отримувати кайф від кожної своєї маніпуляції. Від кожного свого руху вдалого. Бо є і невдалі і від цього ніхто не застрахований.

Євгенія: А якщо пацієнт песиміст. Як підбадьорюєте?

Юліан: Якщо дуже там песимістично налаштований, то ми говоримо: «Слухай, ну що ти вимахуєшся? Давай, вирішуй! Ми відходимо — і все (усміхається). Нам простіше, тобі простіше». Переважна більшість відразу йде на оптимізм. Я ще не бачив песимістичного пацієнта, вони всі оптимістичні. Багато хто розуміє, вони усвідомлюють що з ними, як вони. Залежить усе від травми.

Деколи на підсвідомому рівні можеш зробити речі, які ніколи не робив, а вони вдаються

Євгенія: Навіть якщо треба, обманите?

Юліан: Ні. Можемо промовчати, але не обманимо. Це просто потім кидає тінь на лікаря. Переважно хлопці все розуміють. Дивимося по психологічному стану

Євгенія: У нас уже з’явилася військова медицина?

Юліан: Наша біда і наше щастя водночас у тому, що у нас до того часу не було війни. Тому що ми не знали, що таке війна, як себе поводити. Але з одного боку це добре, що ми не знали, що таке війна 25 років. Знаєте, це як людина вчиться їздити на машині. Вона бачила машину, знає як і куди повертати, але вона ніколи за кермо не сідала. У медиків це було так, ми сідали за кермо, ми їздили, але довелося просто сісти за іншу машину і в інших умовах почати їздити. Є організм людський, ніхто ж не заперечить, що в нас не було аварій в країні тощо. Тільки не в такій кількості. Просто довелося навчитися це робити в більшій кількості, швидше.

Євгенія: А був такий випадок, що ви не знали як підступитися до пацієнта, а все вийшло, врятували?

Юліан: Знаю одне, що прогнозувати — це невдала штука. Інколи, все ніби має бути добре, а воно не так. На все воля Божа. А буває, дивишся, думаєш, це ж нереальний випадок, але працюєш до кінця і бачиш — ухти! Скільки історій було, що людина стільки обстрілів пережила і на ній ні подряпини, а є такі, що не встигли приїхати в зону АТО, а вже чи машина перекинулася чи ще щось. Є над нами вищі сили, які керують нашим життям… Деколи на підсвідомому рівні можеш зробити речі, які ніколи не робив, а вони вдаються. Це не тільки медиків стосується, а всіх.