Українське документальне кіно - несиметрична, але правдива відповідь російській пропаганді, - режисерка

У студії Громадського радіо — співавторки фільму «Війна химер» Марія та Анастасія Старожицькі і режисерка Лариса Артюгіна.

Марія Старожицька: Ми ризикнули дати визначення, назвати той процес, який вже до нас склався і у нас особисто, і в інших режисерів, продюсерів. Ми пропонуємо назвати народною дистрибуцією абсолютно новий альтернативний кінотеатральному шлях документального кіно до глядача. Рік тому вийшов наш фільм. За цей рік ми побували майже у 100 містечках завдяки мандрівному фестивалю Docudays. Після того, як цей фестиваль минулого року закінчився, з початку цього року надходили одна за одною пропозиції знизу. Глядачі, яким сподобався фільм, писали і просили показати фільм, говорили, що все організують. І організовували. Нас навіть запросив незнайомий одинадцятикласник до ліцею. Прийшли, а там чотири класи, три вчительки і гучні оплески.

Ми хочемо скласти схему такої дистрибуції за допомогою тих людей, яким це стало цікаво. Наприклад, це Лора Артюгіна.

Лариса Артюгіна: На сьогоднішній день мало просто зняти документальний фільм. Кіно треба обговорювати, рефлексувати, представити. Довіра з’являється тоді, коли герой екрану чи автор фільму стають поруч з екраном. Можна все запитати, уточнити.

Інформаційна війна — це особиста війна кожного. Часто камера сильніша за зброю. Часто ти несеш навіть більшу відповідальність, ніж командир якогось батальйону. За кордоном дуже хочуть знати людські історії. Вони часто кажуть: «Ви нам привозите емоційні новини з України».

Хвиля сучасної українська документалістики — це несиметрична відповідь російській пропаганді. Мені подобається, що вона не симетрична. Бо ніщо не може замінити правду.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.