В Донецьку є багато українців, — Світлана Єременко

Лариса Денисенко: Ви починали свою кар’єру в Донецьку, і ваше оповідання, що дало назву книжці «Терикони під літаком», було створено під впливом власного досвіду. Розкажіть про це детальніше.

Світлана Єременко: Після закінчення університету я потрапила за розподілом в Донецьк, де й почала свою журналістську діяльність в газеті «Комсомолец Донбасса». Там я отримала величезний досвід, об’їздила всю область.

Кар’єру я почала в роки перебудови, це був цікавий час, суспільство мріяло про нову Україну, прагнуло змін. І тоді мені як раз вдалося залучитися до національного руху відродження української мови та культури на Донбасі.

Ірина Соломко: Я здивувалася, що ви були звільнені у вересні 1993 року за «національні переконання». Як це трапилося?

Світлана Єременко: Я брала активну участь у перебудові, була на «Червоній руті», випускала розворот українською мовою «Клуб рідної мови», де писала про історію та про відомих вихідців з Донбасу. Спочатку моєму редактору це подобалося, бо ми були прогресивні, молодіжні, але потім скрізь почалися скорочення, загальне зубожіння, через яке противники України почали в усьому звинувачувати незалежність. І в цей складний момент мене хотіли скоротити, але я була активною журналісткою, тому під скорочення не підпадала. Але коли я була у відрядженні й брала інтерв’ю у ректора Донецького державного університету, редактор вирішив зарахувати мені це як прогул і звільнити мене.

Найстрашніше в цьому було те, що весь колектив повернувся проти мене. Люди боялися втратити роботу й тому підписали листа редактора, який був написаний в стилі 1937 року. Проте я їх пробачила й не тримаю зла.

Ірина Соломко: Чому одні люди, які живуть на одній й тій самій землі, на Донеччині, так по-різному відносяться до всього українського?

Світлана Єременко: Я просто народилась на Львівщині, виросла на Житомирщині, закінчила університет в Києві. Інша справа, що за ті мої 20 років на Донеччині, можна було цю свою українськість загубити. Проте для мене це настільки важливо, це все настільки в моїй душі, що й в Донецьку я знаходила однодумців.

Хотіла б ще сказати, що в Донецьку є багато українців. Українці не тільки виїхали звідти, багато з них там все ще залишаються. Це неправда, що в Донецьку живуть лише ті, хто підтримує сепаратистів.