В полоні я зрозумів, що музика — моє життя, — піаніст з Майдану

З одним з них, Ігорем Михайлишіним, чий позивний в АТО так і звучав — Піаніст — говоримо в студії «Громадського радіо».

Анастасия Багаліка: Ви зараз вже демобілізувалися після служби в батальйоні «Донбас». Як давно це сталося? Скільки часу ви вже знаходитеся в мирному житті?

Ігор Михайлишин: В мирному житті я був після того, як нас випустили з полону. Тоді ми ще були в нацгвардійському батальйоні «Донбас». Десь в січні 2015 року ми вирішили піти звідти. 2 місяці я побув в цивільному житті. В кінці березня ми вже перейшли у батальйон ЗСУ «Донбас-Україна». Звідти я звільнився в кінці квітня цього року.

Дмитро Тузов: Як довго ви були в полоні? Як там до вас ставилися?

Ігор Михайлишин: В полоні ми були 4 місяці. Нас випустили під Новий рік. На початках було несолодко, але людина — така істота, що до всього звикає.

Анастасия Багаліка: Ви потрапили у полон під час подій під Іловайськом?

Ігор Михайлишин: Так, тоді наш батальйон виходив з Іловайська. Під Червоносільським у нас відбувся бій з російською армією. В ході бою ми змушені були капітулювати і здатися в полон.

Анастасия Багаліка: Чи дійсно до бійців батальйону «Донбас» у полоні було підкреслено агресивне ставлення?

Ігор Михайлишин: Звісно. Перш за все, через назву батальйону. Крім того, комбат Семен Семенченко намагався усіляко пропагувати батальйон. Це зіграло свою роль — у них було багато фото і відеодоказів на рахунок полонених.

Дмитро Тузов: Якою є подальша доля інших бійців батальйону?

Ігор Михайлишин: Нацгвардійський батальйон «Донбас» вже розформували. Залишився тільки 46 батальйон ЗСУ «Донбас-Україна». Десь 150 чоловік перейшло в новий батальйон.

Дмитро Тузов: Як ви думаєте, що сталося під Іловайськом? Де ви були? Коли почали виходити? Чому події розгорталися так трагічно?

Ігор Михайлишин: Ми тричі штурмували місто. 10 числа був перший невдалий штурм. Тоді тільки в нашому батальйоні загинуло 5 чоловік. Друга спроба відбулась 14-15 числа. 17 серпня ми обійшли з флангу і вже 18 числа зайшли непомітно в місто. На ранок, коли ми зайняли половину міста, ми почали активні бойові дії для захоплення іншої частини міста. Виникли проблеми з підкріпленням і боєзапасами, тому нам було важко. Їм було легше, тому що в них була пряма траса на Харцизьк, а там година-дві, і під’їжджали нові сили. Спочатку в нас була кількісна перевага, але у другій половині дня все змінилось.

Дмитро Тузов: Як ви зрозуміли, що підійшли саме кадрові російські військові, а не бойовики?

Ігор Михайлишин: Коли ми ходили на Іловайськ вперше, були чутки, що на нас вийшла російська ДРГ, але офіційного підтвердження цьому не було. Офіційне підтвердження з’явилося, коли ми виходили з Іловайська. Під Червоносільським нашу колону розстрілювати і з танків, і з БМДС. У нас зав’язався бій, який тривав приблизно 36 годин. Тоді і ми, і вони взяли полонених. Ми взяли російських десантників контрактників, яким було по 19-20 років.

Дмитро Тузов: Яка доля російських десантників, яких ви взяли в полон?

Ігор Михайлишин: Ми взяли в полон до 10 чоловік. Ми передали їх російській армії, адже вони обіцяли дати нам прохід. З українського боку нам говорили, що допомога вже йде.

Анастасия Багаліка: Підходять річниці, пов’язані з Майданом. Що ви згадуєте про свою участь у подіях Майдану після того, як пройшло 3 роки?

Ігор Михайлишин: Для мене Майдан почався після побиття студентів. Я приїхав 3 чи 4 грудня і пробув там аж до президентських виборів. Звичайно, Майдан змінив мій світогляд. До Майдану я апатично і пасивно ставився до всього, що відбувається в Україні. Коли я своїми очима побачив, що відбувається на Майдані, я так само загорівся цією ідеєю і залишився там на півроку.

Анастасия Багаліка: Де, коли і кому ви грали на фортепіано на Майдані?

Ігор Михайлишин: На фортепіано я заграв у грудні. До того часу я грав тільки для себе і ніколи не виступав на людях. Після того, як я спробував, я почав грати за нагоди — на морозі, на барикадах.

Дмитро Тузов: Де ви навчились грати на фортепіано?

Ігор Михайлишин: В музичній школі. Потім практикувався самостійно.

Дмитро Тузов: Хто ви за фахом?

Ігор Михайлишин: Юрист.

Дмитро Тузов: А на війні були гранатометником?

Ігор Михайлишин: Так.

Анастасия Багаліка: Чому обрали не музичний фах?

Ігор Михайлишин: В мене дід і тато були адвокатами, тому ми з братом пішли на юридичний факультет. Зараз душа моя лежить до музики. Цим і займаюся.

Дмитро Тузов: А на фронті була можливість грати?

Ігор Михайлишин: Наш батальйон вів кочовий спосіб життя. Ми постійно переїжджали, більше тижня-двох не затримувались на одному місці. Ми їздили по школах і училищах. Там були музичні класи. Як тільки ми заходили, я шукав клас з фортепіано і клав туди свої каремати і спальник.

Дмитро Тузов: Що ви виконували?

Ігор Михайлишин: Виконував те, що знав — Баха, Ліста, Шопена, Бетховена.

Анастасия Багаліка: Місцеві слухали?

Ігор Михайлишин: Волонтери надіслали мені синтезатор. У нас був пікап, на даху якого розміщувався гранатомет. Ззаду було вільне місце. Коли ми їхали на штурм, я брав синтезатор, вмикав колонки і грав прямо в дорозі. Люди завжди дуже дивувалися.

Дмитро Тузов: Ви отримали військове звання?

Ігор Михайлишин: Так, я сержант.

Дмитро Тузов: Чи готові ви в разі чого повернутися в армію?

Ігор Михайлишин: Звісно.

Дмитро Тузов: Ви знайшли себе в мирному житті?

Ігор Михайлишин: Наступного року я вступатиму в музичне училище Глієра.

Анастасия Багаліка: Коли ви зрозуміли, що музика для вас є дуже важливою?

Ігор Михайлишин: В полоні. В мене був побратим з позивним Грек. Я розповідав йому, що люблю грати, але думаю, що музика не принесе достатньо грошей. Він сказав, що якщо я дійсно люблю цю справу, то все складеться. Ці слова взяли за душу.

Анастасия Багаліка: Побратим вже вийшов з полону?

Ігор Михайлишин: Так, ми вийшли разом. Останній боєць просидів в полоні майже рік.

Дмитро Тузов: Чи всі вижили в полоні?

Ігор Михайлишин: Так.

Дмитро Тузов: Не плануєтє піти в політику?

Ігор Михайлишин: Ні, політики мене нервуть.