В світі досі гинуть священники та журналісти, — отець Павло Худ

Ірина Славінська: Бути отцем і директором школи журналістики – наскільки це можна поєднати докупи?

Павло Худ: Якось вже два місяці поєдную. Досвід моє праці в різних проектах говорить, що це речі, які можуть одне одного взаємодоповнювати або між собою конфліктувати. В даному випадку це річ, яка себе взаємодоповнює. Те, що я священик, – це радше стиль життя, а моє керівництво школою переплітається з моїм священством.

Кирило Лукеренко: Ми можемо сказати, що ви – прихильник тієї журналістики, яку роблять не з точки зору церкви як інституції, а тієї, що кожен журналіст повинен мати щось в серці?

Павло Худ: Так, він має мати щось в серці. І це його покликання має означати, що він «кайфує» від цього і коли важко, і коли легко.

Ірина Славінська: Чи відчуваєте ви до себе довіру чи недовіру як до керівника школи журналістики через ваш стиль життя?

Павло Худ: Я вважаю, що в цій ситуації сан або стилістика життя не завжди або посилить, або послабить інші речі, які ти робиш в житті.

Кирило Лукеренко: Школа журналістики УКУ, яка на мене, ставить питання про етичне навантаження, яке церква може принести в журналістику. Наскільки ви вважаєте, що базування школи журналістики в стінах УКУ впливає на те, як ваші випускники працюють з дуже непростими темами, з якими вони стикаються?

Павло Худ: Очевидно, що і контекст, і середовище має значення. Ясно, що вони можуть впливати в той чи інший спосіб. Я припускаю, що УКУ як університет, як майданчик для зустрічі різних людей дає можливість, з одного боку, відчути, в цьому драйв і особливість християнських підходів до життя, а з іншого боку, це майданчик, який все ж таки зобов’язує. Коли я зустрічаюся зі студентами, ми не починаємо говорити, що ми вчимося в Католицькому Університеті, і зранку до ночі будемо молитися. Я вважаю, що людей має захоплювати стилістика життя – те, як хтось живе, а не словесні спонукання до чогось.

Типове, що у світі до сих пір гинуть священники. Тому Католицький Університет – це місце, де кажуть, що журналісти також мають місію, вони також є тими, хто дуже часто говорять ті речі, які не подобаються. 

Кирило Лукеренко: 16 вересня проходять роковини з дня зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. Його нам дав Львів, значною мірою. Наскільки Українська школа журналістики повертається до його роботи? Наскільки часто ви згадуєте Гонгадзе під час навчання?

Павло Худ: Може скажу не за Георгія, а за Кривенка, премію якого школа журналістики патронує і вручає щороку одному з журналістів в Україні. Важливо, щоб ми пам’ятали тих, хто є стовпами в журналістиці, і щоб ми розуміли те, через що вони загинули. Тому що, мені здається, це є вакцина, яка не буде дозволяти нам хитрувати навіть в найменших речах.

Ірина Славінська: Якщо дивитися на українську історію журналістики та на те, що відбувається зараз, зокрема не можна не пригадати вбивство Павла Шеремета, то це така довга історія вбитих і побитих журналістів. Та гідна робота за стандартами журналістики може бути пов’язана з ризиком для життя. І це не дуже маленький компроміс. Ви говорите про це із студентами?

Павло Худ: Я скажу з іншої сторони. Типове, що у світі до сих пір гинуть священники. Тому Католицький Університет – це місце, де кажуть, що журналісти також мають місію, вони також є тими, хто дуже часто говорять ті речі, які не подобаються. А навіть частіше – речі, які не подобаються. Тому в когось є бажання в той чи інший спосіб попередити можливість витоку тієї чи іншої інформації. Нам, може, зараз трошки дивно, бо в Україні спокійно щодо священників, а в Америці та Азії вбивство священників є нормою Те ж саме стосується журналістів. Ми не кажемо студентам, що був священник, який проповідував і його вбили, але ми говоримо, що ви маєте зрозуміти, що це не професія, де ви перед екраном красуєтеся на всю країну, це професія, де ви не будете багато заробляти, проте ви маєте себе утримувати. Тому слід розвивати навички, додатково до журналістських, щоб бути порадним для себе і для своєї сім’ї.

Кирило Лукеренко: Ви зазначили, що в світі гинуть священники і журналісти. Ви згадали ці дуже несхожі ролі в суспільстві в одному контексті випадково? Чи в цих ролях дійсно є багато спільного?

Павло Худ: Що є основним завданням журналістики? Доносити до людей правдиву інформацію, щоб вони могли зробити своє рішення. В чому завдання священника? Це проповідувати Євангеліє, але даючи людям в руки інструмент, як приймати рішення в житті. І багатьом це може не подобатися, особливо в тій частині, коли постає питання, що робити не морально – це гріх.  

Кирило Лукеренко: Чи має журналіст нести своїй аудиторії, що є аморальні речі, які неможна робити?

Павло Худ: Щонайменше він має говорити, що є речі, які неправдиві. Але журналіст не має виступати тим, хто є мірилом речей, він має бути транслятором речей, він той, хто комунікує. 

Повну розмову можна прослухати в доданому звуковому файлі.