Вулиці треба називати іменами, які не провокують конфліктів, — Вергеліс про Богдана Ступку

Автор книги про Богдана Ступку Олег Вергеліс розповідає маловідомі подробиці з життя актора

Ведучі

Ірина Ромалійська

Гостi

Олег Вергеліс

Вулиці треба називати іменами, які не провокують конфліктів, — Вергеліс про Богдана Ступку
https://static.hromadske.radio/2017/07/hr_kyivdonbass-2017-07-24_vergilis_0.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/07/hr_kyivdonbass-2017-07-24_vergilis_0.mp3
Вулиці треба називати іменами, які не провокують конфліктів, — Вергеліс про Богдана Ступку
0:00
/
0:00

У студії Громадського Радіо — театральний критик, автор книги про Богдана Ступку Олег Вергеліс.

Ірина Ромалійська: В одному з інтерв’ю ви сказали: «Був би Ступка — не було б війни». Чому?

Олег Вергеліс: Це було сказано, здається, рік тому. Це злетіло з вуст. Очевидно, був такий настрій, було таке відчуття. Це було відчуття того, що є в суспільстві, в історії люди, які врівноважують буревії, різні катаклізми. Вони є ніби хвилерізом на морі.

Богдан Ступка був для мене втіленням розуму. Слово «війни» я використав не в локальному розумінні війни на Сході, а війни в голові. 11 років, які він був на чолі першого театру країни, — це були дуже складні роки. Це були роки, які співпали з першим Майданом, з різними формами його несприйняття в театрі, але у нього вистачало отої мудрості, того розуму, він не допускав моментів, коли корабель перетворюється на «Титанік». Тому питання війни для мене не в тому контексті, про який ви подумали. Можливо, якби були політики його рівня мислення і його дипломатії, вони б цього не допустили.

У себе в театрі він намагався не допускати війни.

Ірина Ромалійська: Богдан Ступка, на вашу думку, більше театральний актор чи кіноактор?

Олег Вергеліс: Коли мова йде про видатних людей світового рівня, немає такого поділу. Коли є божественний дар, він завжди знайде свою реалізацію, втілення. На мою суб’єктивну думку, він максимально розкривався на театральній сцені.

Я дуже уважно читав про його блискучий період у Львові. Він грав у радянських п’єсах. Потім все це зникло, він одразу перейшов у великий репертуар. Він зіграв Дон Жуана Лесі Українки («Камінний господар»), Річарда III Шекспіра. Я зрозумів, що його трактування класичних образів було настільки новаторським, настільки колосально несподіваним для вітчизняної сцени. Він увірвався і змінив ставлення.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.