«Ви в мою душу не лізьте — я у вашу не лізу», — Надія Савченко, відео

Сергій Стуканов: Нещодавно ви зазначили, що непотрібно надавати особливий статус Луганську чи Донецьку, а варто поширити цю функцію на всю територію України?

Надія Савченко: Коли були підписані Мінські домовленості, найбільше обурення в людей викликали саме пункти про амністію та особливий статус.

Особливий статус — це прямий інтерес Росії, щоб мати вплив на Донбас так само, як на Придністров’я в Молдові. Цього не можна допустити.

Я вважаю, що народ не зрозуміє за що ми помирали, якщо надавати особливий статус якимось окремим регіонам України. Це повинно бути для всієї території України, і повинно нести тільки розвиток. Це може бути самоврядування. Багато хто каже, що це схоже на федералізацію — не зовсім так. Дуже багато термінів люди не розуміють. Тому я не думаю, що це буде погано. Майдан, в принципі, стояв за те саме — щоб не було централізації влади в руках однієї людини.

Сергій Стуканов: Ще до Революції Гідності Донецька і Луганська області мали особливі торговельні стосунки з Ростовською областю. Така ж форма стосунків на Львівщині з Польщею.

Надія Савченко: Так, і, в принципі, цього достатньо. А поняття особливого статусу до кінця не розкрито. Незрозуміло, що вони хочуть засунути в Конституцію під цим поняттям. Це має бути висвітлено, розкрито повністю, донесено до кожного українця.

Ірина Ромалійська: Що, на вашу думку, потрібно додати до децентралізації?

Надія Савченко: Я бачу децентралізацію ще з більшими повноваженнями громади на місці, більше самоврядування. Але при такому складі Уряду, Верховної Ради і президентові починати щось зарано, будь-які хороші починання зводяться нанівець.

Ірина Ромалійська: Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков закликає внести зміни в «закон Савченко», згідно якому один день в СІЗО зараховується за два дні в колонії. Його аргументи — злочинці виходять на волю раніше і продовжують скоювати злочини.

«Закон Савченко» нікого не випускає, ці люди все одно, рано чи пізно, вийшли б

Надія Савченко: «Закон Савченко» нікого не випускає, ці люди все одно, рано чи пізно, вийшли б. Цей закон захищає права людини. У нас діє презумпція невинності, і якщо вина людини не доведена, чому вона повинна сидіти в СІЗО?

Дуже багато людей можуть сидіти в СІЗО по п’ять, сім, шістнадцять років. Якби у нас були чітко встановлені рамки ведення слідства, це можна було б зрозуміти, а у нас немає чітких рамок.

Ірина Ромалійська: Але ж це претензія до судової системи?

Надія Савченко: Це претензія взагалі до всієї системи. Закон був прийнятий для того, щоб змусити систему пострадянського періоду, яка звикла працювати «ментовськими» і «мусорськими» методами, працювати чесно, швидко, вміло.

Сергій Стуканов: Заступник голови Нацполіції Вадим Троян каже, що можливо варто вибрати категорію злочинців, на яких дія цього закону не буде поширюватись. Наприклад, вбивці, ґвалтівники, рецидивісти?

Надія Савченко: Відбирати чи не відбирати якихось людей — це неправильно з точки зору захисту прав людини. Навіть вбивці і ґвалтівники мають адвоката, ми не можемо їх саджати без суду і слідства.

Вони теж мають право на перерахунок. Але їм треба давати терміни не дев’ять чи п’ятнадцять років за вбивство, а по заслугам — сорок, шістдесят, як, наприклад, в Америці.

Сергій Стуканов: Нещодавно ви зазначили, що процес обміну полоненими має бути деполітизований, що в ньому мають брати участь військові. Наскільки це можливо, якщо протилежна сторона використовує полонених, як заручників в політичних суперечках?

Надія Савченко: Змогу отак використовувати заручників протилежній стороні дали якраз Мінські домовленості. До того це були чисто військові обміни, командири домовлялися між собою. Коли це питання підняли до політичного рівня і загнали у Мінські домовленості, до ціни життя людини докрутили політичну ціну. І тепер, звичайно, людьми можна грати як завгодно.

Обмін полоненими має бути відмежованим від політики. Точно так само, як у нас не стало на місця — у нас війна чи АТО? Якщо АТО, то воює МВС, СБУ, і вони мають займатися обміном полоненими. Але що тоді там робить армія? А якщо у нас війна, то все-таки воює армія, і обміном полоненими має займатися міністерство оборони. Це приклад, складений історично у всіх арміях — є перемовники, це саме військові, саме від армії

Центр обміну полоненими мав бути створений при ЗСУ

Центр обміну полоненими мав бути створений при ЗСУ. Я не можу зрозуміти, чому ми створили його при СБУ. І чому у нас все так перевернулося за два роки.

Ірина Ромалійська: Що потрібно зараз робити, якщо вже склалася отака гібридна війна?

Надія Савченко: Якщо склалася отака гібридна війна, якщо йдуть заяви, що з терористами ми перемовини не ведемо — тоді розполітизовуємо цей процес. І говоримо, що люди мають тільки ціну життя людей. Все, що ви можете отримати на них — це життя ваших людей. Більше нічого до них не додається.

Сергій Стуканов: А протилежна сторона готова розполітизувати процес обміну полоненими?

Надія Савченко: Моя ціна — це була просто ціна життя людини. Якщо до мене докручували, наприклад, політичний прохід по сухопутній частині України до Криму, то я говорила «я тоді помираю зараз, і ви за мене нічого більше не отримаєте».

Самопожертва і розуміння того, що ти можеш померти, має бути в людях, які йдуть на фронт. Тому ми маємо обрубити всі політичні моменти і сказати, що ціна життя тільки на ціну життя, і все. Погодяться вони на це чи ні.

Так, це ризик. Але вони тоді не отримають своїх людей. Значить їм їхні люди теж непотрібні. Просто у війні треба приймати рішення, іноді важкі, і нести за них відповідальність. Мені здається, що рішення розполітизувати процес обміну полоненими аукнеться набагато менше, ніж, наприклад, те, що було в котлах.

Ірина Ромалійська: З вашим ім’ям пов’язують кілька скандалів — після звільнення вас постійно звинувачують у співпраці з Медведчуком?

Надія Савченко: Мене взагалі дивує, що відбувається в нашому медійному просторі. Люди, якщо ви хочете скандалів, йдіть на базар і не будьте професійними журналістами.

У нас дуже мало зовнішнього освітлення, ми мало знаємо, що відбувається в Сирії, у світі. Зате ми постійно товчемося, відволікаємо увагу. Це через те, що у нас всі канали олігархічні, куплені кимось. І війна ведеться одного каналу проти іншого, олігарх «мочить» олігарха. І робляться скандали на відволікання людей від реальної істини.

Ірина Ромалійська: А щодо Медведчука?

Надія Савченко: Не коментую. Я втомилася пояснювати одне й те саме двісті тисяч разів. Якщо я вам зараз ще раз скажу, в мене, звичайно, язик не відсохне. Але я просто вже хочу не підтримувати таку тенденцію, буду говорити значить «не коментую єрунду».

Ірина Ромалійська: Ваша поява на каналі Newsone постійно викликає обурення у фейсбуці. Власником каналу є Євген Мураєв. Його звинувачують в дуже проросійських поглядах. У 2014 році він літав до Держдуми Росії, його там називали захисником «русского мира».

Надія Савченко: Зараз він депутат Верховної Ради, обраний народом, легітимний і все таке. Я не знаю, хто і чим займався у 2014 році. На жаль, не було в мене можливості контролювати цю ситуацію. І зараз розбиратися в цьому я теж не збираюся. Я не тими темами займаюся, зараз треба працювати на майбутнє.

Я ходжу до всіх журналістів, які мене запрошують

Я ходжу до всіх журналістів, які мене запрошують. Я нікому не відмовляю, якщо є бажання зі мною працювати. Я ходжу на різні канали, не вираховуючи, хто з них чим займається. В мене немає навіть часу дивитися, що говорять ті канали. Я не вмикаю телевізор, в мене нема інтернет-простору, я живу реальним життям.

Тому обурює когось, не обурює — може тоді мені намалюють маршрутний лист, куди і де мені ходити, і що робити? Я приймаю рішення самостійно.

Сергій Стуканов: Після повернення в Україну ви говорили про те, що готові безпосередньо контактувати з так званою владою в ОРДЛО. Пройшло вже кілька місяців, очевидно, ви мали якийсь досвід перебування в тих районах. Чи не переглянули ви свою позицію — контакт можливий?

Надія Савченко: Не переглянула, можливий.

Сергій Стуканов: В який спосіб і про що з ними можна говорити?

Надія Савченко: Спосіб можна знайти, якщо є бажання. Про що? Все про те ж. Україна у нас єдина, і це потрібно зрозуміти. І жити нам все одно разом. І вибити треба Росію, а не всіх наших людей, які помилялися. Говорити про тих самих військовополонених, без політики.

Сергій Стуканов: Плотницький буквально днями сказав прибрати українську символіку з підручників. Тобто ці люди вже не розглядають Україну, як свою країну?

Надія Савченко: Що зробила Україна, щоб вони не забули, що це їхня країна? Що зробила українська влада, що зробило ціле міністерство інформполітики?

Так, там є частина людей, які хворі мозком. Зрозуміло, що цю хворобу їм заселило російське телебачення і російська пропаганда. Я сама два роки дивилася російське телебачення, бо була змушена. Тільки психічно, морально стійка людина може це витримати.

Росію потрібно відправити за кордон

Я вважаю, що земля наша, її потрібно повернути. Росію потрібно відправити за кордон. І запропонувати всім, хто любить Росію і вважає її своєю землею, поїхати її любити на територію Росії.

Ви думаєте, що заява одного Плотницького чогось варта? Нічого не варта. Я знаю, що там 70% проти Плотницького і вони хочуть повернутися в Україну. То що, варто просто вбити 70% наших українців Луганської області тільки через те, що один самодур щось заявив? Я вважаю, це неправильно.

Ірина Ромалійська: Про що саме можна ще домовлятися, окрім обміну військовополоненими?

Надія Савченко: Про мир, про повернення, про відторгнення Росії.

Ірина Ромалійська: Ви, справді, вважаєте, що це можуть вирішити вони, а не їхні куратори у Кремлі?

Надія Савченко: Якщо ви вважаєте, що український народ — бидло, то тоді для чого ви взагалі робите свої передачі? А я вважаю, що там є люди, і що це не дві людини. І я говорю з цими людьми.

Ірина Ромалійська: Тобто перемовини вести з ким?

Надія Савченко: З усіма, з кожною людиною. Я туди їжджу, я переїжджаю за цей «ноль», я говорю просто з людьми в селах.

Ірина Ромалійська: Але ж вони не вирішують, чи повертатися їм чи ні?

Надія Савченко: Мене страшенно обурює отака ваша думка. У нас Майдан теж нічого не вирішував. І зброю у нас теж носив «Беркут». Але Майдан вирішив. То може будемо і далі думати, що ми як народ можемо щось вирішувати?

Ірина Ромалійська: Тобто ви вважаєте, що треба говорити з місцевими аби вони підійнялися проти тієї влади, яка там зараз існує?

Надія Савченко: Обов’язково. Вони самі підіймуться, з ними навіть і говорити про це не треба. Та влада, яка там зараз існує — це ті самі олігархи, тільки дрібного масштабу на місці. Плюс ще тотальний контроль диктаторського режиму Росії.

Людям там живеться недобре, і, звичайно, люди самі повстануть. Питання тільки в тому, чи ми чуємо один одного, чи ми їх підтримаємо.

Сергій Стуканов: Але якщо, справді, там Росія все контролює, то ми знаємо, що в Росії люди давно не повставали. І не віриться, що це може відбутися на Донбасі.

Надія Савченко: Так, ментальність, звичайно, важка. Особливо азіатська, особливо російська. Тільки давайте не забувати, що ці люди двадцять п’ять років, так як і в Криму, були в Україні. І, якщо ви пам’ятаєте, навіть в Криму були запитання до прем’єр-міністра Росії, де пенсії. В Росії люди собі такого не дозволяють. Кримчани ще просто не зрозуміли, куди вони потрапили.

Давайте все-таки опиратися на те, що там є наші люди, і що не всі там вірять і люблять Росію.

Ірина Ромалійська: Іноді виникає інформація про те, що ви начебто збираєтесь піти з фракції «Батьківщина»?

Надія Савченко: Я взагалі не можу зрозуміти, як інформація «виникає» — з повітря, чи що? Коли я прийму рішення, я повідомлю. Яким воно буде, дізнаються всі.

Ірина Ромалійська: Але ви розмірковуєте про вихід з «Батьківщини»?

Ви в мою душу не лізьте — я у вашу не лізу

Надія Савченко: Ви читаєте мої думки чи хочете залізти мені в голову? А може я хочу залишитися з партією «Батьківщина», вам це на думку не спадало? Давайте тоді так, ви в мою душу не лізьте — я у вашу не лізу. В голову так само.

Те, що я медійно-публічна особа ще не означає, що я маю бути перед журналістами, як на сповіді. На сповіді я буду тільки перед українським народом. Коли я щось зроблю, за свої дії я буду нести відповідальність.