Виставка «Мій дім там, де я»: історії переселенців з Криму та Донбасу

Створення та роботу виставки коментують Євгенія Огризко, співробітниця посольства Великої Британії в Україні, та Ольга Іванова, асистентка програм канадської неурядової партнерської організації Stabilization Support Service.

Ірина Славінська: Представте ваш проект «Мій дім там, де я»?

Євгенія Огризко: Йдеться про фотовиставку. Вона нами була ініційована восени минулого року. Ми вирішили приділити увагу внутрішньо переміщеним особам. Посольство Великої Британії працює в цій сфері. Ми допомагаємо організаціям, що співпрацюють з переселенцями. Проблема у тому, що ми обмежуємося самим поняттям, і при цьому не уявляємо тих людей, про яких йдеться.

Ми вирішили, що треба показати, що це люди, у яких є своя історія. Тому ми запросили до участі різних людей з Донбасу та Криму, що погодилися розповісти, як вони опинилися в Києві.

Деякі люди хотіли б взяти участь, але розуміли, що це може вплинути на їхні сім’ї, які залишилися в Криму.

Ми хотіли показати максимально диверсифіковану картинку. Ми запросили талановитого фотографа Сергія Сараханова та записали інтерв’ю. Виставка проходила на Софійській площі. Протягом кількох тижнів можна було подивитися на людей, почути їх пряму мову. Я хотіла б зачитати цитату одного з переселенців: «Ми не хочемо благодійництва, ми хочемо роботи, щоб зробити свій внесок у громади і віддячити за все те, що ми отримали від людей».

Часто зустрічалась думка, що вони не є переселенцями, оскільки живуть у своїй країні.

Ольга Іванова: Цей проект став логічним продовженням нашої співпраці з посольством Великої Британії в Україні. Ми є імплементуючими партнерами фонду стабілізації і попередження конфліктів в Україні. У нас є кілька ініціатив, що ми реалізуємо. Коли ми дізналися про цю виставку, ми залюбки долучилися до цієї програми. Ми організовуємо тур цієї виставки містами України. Ми отримуємо дуже багато відгуків від місцевих мешканців. Ми почали тур з Рівного, далі був Луцьк, Івано-Франківськ. Започатковується діалог між місцевими мешканцями та переселенцями.

Ці проблеми переселенців стали спільним місцем для активістів з різних сфер. На місцевому телебаченні у Волинській області організатор виставки закликала в дні Різдвяних свят підтримати тих, хто нещодавно переїхав. Вони отримали шквал дзвінків від людей, які хотіли запросити переселенців до себе на Різдвяну вечерю.

У нас в планах наступні міста в інших регіонах: Дніпропетровськ, Одеса.

Лариса Денисенко: Чи плануєте ви потім простежити, як змінюються долі людей, що прийняли участь у проекті?

Євгенія Огризко: Це дуже цікава пропозиція, гарне поле для розвитку. Нам важливо, щоб всі програми були націлені результат. У випадку з внутрішньо переміщеними особами, мені здається, що у більшості позитивний настрій і погляд у майбутнє.

Ірина Славінська: Хто учасники виставки конкретно?

Ольга Іванова: Однією з героїнь була молода кримська татарка, що зараз викладає кримськотатарську мову в Києві.

Дуже гарна сім’я — це Сергій і Юліана Костирські, у яких троє дуже симпатичних дітлахів. Вони спочатку жили на Донбасі, потім переїхали в Крим, а потім до України. У Ялті одна з їх дочок почала співати гімн, і вони побачили неоднозначну реакцію перехожих. Тоді зрозуміли, що не там їх місце.

Лариса Денисенко: Ваші герої знайомі між собою?

Євгенія Огризко: Кримська група спілкується між собою. Дуже просили, щоб коли виставка закінчиться, їм повернули фотографії.