Я не побачила, щоб 55 мільярдів гривень дійшли до війська, — Сироїд

Оксана Сироїд, заступниця Голови Верховної Ради, розповідає про поїздку на Донбас.

Оксана Сироїд: Не запровадивши воєнного стану, не назвавши війну війною, Україна сьогодні опинилася в ситуації, коли ми є єдиними винними у конфлікті, бо ніхто не названий. Сторонами конфлікту сьогодні відповідно до Мінських домовленостей є Україна і дві невизнаних ніким квазіреспубліки, які фактично є окупованими російськими військами.

Для того, щоби цю ситуацію виправити, щоб відповідальність поніс окупант, для того, щоб зрозуміти, що робити з людьми, щоб припинити контрабанду, щоб посилити нашу позицію на міжнародній арені, Україна повинна визнати реальність.

Наталя Соколенко: Верховна Рада ухвалила ж постанову, в якій визнала Росію країною-агресором. Щоправда, там не було наслідків. Чому?

Оксана Сироїд: Тому що постанова не є юридичним документом, вона не має за собою ніяких юридичних наслідків. Це просто заява.

Наталя Соколенко: Треба було спалити мости? І заодно липецьку фабрику, як ви сказали в ефірі одного з телеканалів?

Оксана Сироїд: Тут також логіка дуже проста. Немає жодної міжнародної зустрічі, де будь-які питання, які стосуються безпеки України, не закінчуються липецькою фабрикою. Ти починаєш говорити людям про необхідність збереження санкцій, а тобі відповідають, що президент має бізнес на території країни-агресора. Я поїхала на передову. І хлопці про це говорять.

Липецька фабрика і Дебальцево — дві речі, які демотивують хлопців залишатися на контракт в армії.

Ідеться не про фабрику, а про образ, який сьогодні символизує нашу вразливість.

Андрій Куликов: Які є способи змусити або переконати власника позбавитися фабрики?

Оксана Сироїд: Я думаю, що зараз настав той час, коли ситуація довкола України погіршується. Ми є дуже зручною жертвою, слабкою. Ця ситуація є доволі драматичною, але її можна виправити, якщо визнати свої слабкості. Бізнес на території держави-агресора робить всю державу вразливою. Треба вирішити це питання.

Андрій Куликов: Які ваші враження від поїздки на фронт?

Оксана Сироїд: Двоякі, що не дивно. Я завжди переживала, що ніхто не опікується тим, щоби цих людей орієнтувати, але ці хлопці написали книгу навчального патріотизму для солдатів. Те, як командири мотивуються и мотивують, — це величезне досягнення. У них є чітке розуміння ворога.

Є проблеми і з формою, і з озброєнням.

Не приведи Боже, якщо буде підписано амністію. Це величезна загроза. Під амністію підпадуть всі, проти кого воювали наші командири. Якщо не буде періоду примирення, буде помста.

Наталя Соколенко: Ви спілкувалися з мирним населенням?

Оксана Сироїд: У нас не було нагоди багато спілкуватися з мирним населенням. Для цього ми хочемо зробити окремий проект.

Ми були переважно в місцях біля ЗСУ, то там є або повна ізоляція, або люди співіснують з військовими.

Наталя Соколенко: Що ви думаєте про залізничне пасажирське сполучення з непідконтрольними України територіями?

Оксана Сироїд: Я вважаю, що ми не можемо в це бавитися. Росія усвідомлює, що не має достатньо грошей для утримання окупованих територій. План «Б» — це економічна інтеграція в Україну нашим коштом. Я проти цього, поки там перебувають нога російського солдата і зброя.

Андрій Куликов: Багато хто з нас проти того, щоб прощати тим, хто на тому боці. А чи потрібно прощати тим, хто на цьому боці?

Оксана Сироїд: Для мене, як напевно, і для українських військових, обидві сторони — це Україна і Росія. Я вважаю людей, які проживають на окупованій території, колаборантами, вимушеними або свідомими. Таке життя, люди мають працювати. Я хочу миритися з тими людьми, але не хочу миритися з Росією.

Те, як сьогодні прописана амністія, — це примирення з Росією на російських умовах. Сьогодні ми там маємо російську ідеологію, російську агентуру. Це її є намір амністувати. Хто з пересічних жителів Донецька чи Луганська має шанс отримати повноваження і владу?

Наталя Соколенко: Чи скаржилися бійці на якість озброєння?

Оксана Сироїд: Військові — не ті люди, котрі скаржаться. Вони ставлять риторичні запитання. Один з комбатів запитав, як має дати лад з технікою, якщо є всього дві пари однакових машин. Там досі використовуються «Максими». Я як депутат голосую, щоб виділити 55 мільярдів на армію, і хочу побачити, що за ці гроші купили. Я приїхала з величезною кількістю запитань до міноборони, бо я не побачила, як ті гроші дійшли до солдат.