Як герої книги «Люди «Сірої зони» спростували міфи про окупацію Криму?

Журналістки Анна Андрієвська та Олена Халімон написали збірку спогадів «Люди «Сірої зони. Свідки російської анексії Криму 2014-го» про історію так званої «Кримської весни»

Ведучі

Вікторія Єрмолаєва

Гостi

Олена Халімон,

Анна Андрієвська

Як герої книги «Люди «Сірої зони» спростували міфи про окупацію Криму?
https://static.hromadske.radio/2018/06/hr_kyivdonbass-2018-06-08_halimon_andrievska.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/06/hr_kyivdonbass-2018-06-08_halimon_andrievska.mp3
Як герої книги «Люди «Сірої зони» спростували міфи про окупацію Криму?
0:00
/
0:00

В нашій студії самі авторки книги.

Вікторія Єрмолаєва: Чому Крим у вас – це «сіра зона»?

Анна Андрієвська: Насправді, термін «сіра зона» вживають правозахисники та експерти стосовно тих територій, на яких не діє міжнародне законодавство. Найбільше це стосується тих територій, які захопила Росія, це і територія Молдови, і Грузії, і України. На жаль, Крим також опинився в «чорній дірі», де не діють закони Росії, де зникають люди і їх навіть не розшукують, де діють агресивні і масові репресії, тобто це там, де люди не відчувають себе в небезпеці, і де в неї немає механізмів для захисту особистої безпеки.

Вікторія Єрмолаєва: «Люди «Сірої зони» – це книга, в якій свідчать жертви окупації та люди, які не мали владних повноважень. Чому саме ці люди і чому акцент на тому, що вони не мали владних повноважень?

Олена Халімон: Вони не могли так активно ходити по ЗМІ і доносити свою позицію. Але вони вставали вранці під час окупації і виходили на акції протесту. Деякі в нашій книзі розповідають, що вони протягом робочих днів не могли виходити на акції протесту, наприклад, нам свідчить про це державний службовець Сергій Вікарчук з Євпаторії, але він виходив на вихідні на акції протесту за територіальну цілісність України.

Анна Андрієвська: Мається на увазі, що це не були якісь депутати, не були чиновники високих рангів, ми говоримо про людей, які не були відомими, багато з них навіть ніколи не займалися активістською діяльністю. Вони просто подивилися у 2014-му році, що відбувається у їхніх рідних містах, і не змогли сидіти вдома, а виступили проти російської армії. Ми вважаємо, ці історії мають бути почутими в світі, адже ці історії уособлювали в собі спротив, який триває в Криму досі.

Кремлівська пропаганда каже, що всі кримчани добровільно пішли в Росію, що вони не упиралися анексії, а насправді це не так, і ми маємо 265 сторінок спростування цих заяв

Вікторія Єрмолаєва: Чому ви вирішили написати цю книгу і чому ви вважаєте, що потрібно, щоб люди мали доступ до цих свідчень?

Анна Андрієвська: Дуже багато з часів анексії Криму було написано інформації про ці всі кейси порушення прав людини в Криму. Одного дня ми вирішили всі ці історії зібрати в одному виданні, тому що вони періодично забуваються, губляться в українському медійному просторі.  

Олена Халімон: Ці свідчення ще й для того, щоб люди розуміли, що тоді відбувалося в Криму, адже ви знаєте, що російська пропаганда активно працює, і існує дуже багато міфів навколо 2014-го року.

Один з міфів – той, що кримчани радо сприйняли окупацію, не було ніякого спротиву, ніхто не виходив на акції протесту. Всі наш свідки розповідають, як вони виходили на акції протесу, куди долучалися, навіть йти до військових заблокованих частин і передати хлопцям хліб – це теж було висловлення громадянської позиції. Тобто ця книга не лише для того, щоб люди ознайомилися з історіями кримчан, вона може бути також корисна і для українських судів. Ми знаємо, що окупація Криму – це міжнародний злочин, і рано чи пізно винний, а це Російська Федерація, буде покараний.

Вікторія Єрмолаєва: У вас в книзі понад 50 історій?

Анна Андрієвська: 57 історій. Насправді, їх десятки тисяч, але ми виписали найпоширеніші репресії і тенденції, які застосовуються до мирного населення у Криму.  Ще однією головною місією цієї книжки є роз’яснення, що таке ці кримські міфи. Це коли кремлівська пропаганда каже, що всі кримчани добровільно пішли в Росію, що вони не упиралися анексії, а насправді це не так, і ми маємо 265 сторінок спростування цих заяв.  

Також є міф, який укорінився, він про те, що під час мітингу 26 лютого 2014-го під стінами кримського парламенту якісь радикали з Києва привезли червоно-чорний прапор. І російські ЗМІ казали, що були провокатори, і вони хотіли кримчан вбивати. Насправді, мені вдалося знайти людину, яка цей прапор тримала. Це був зовсім  не радикал з Києва, а сімферополець, викладач кримського вишу, якого потім переслідувала російська влада і він був змушений переїхати з Криму.

Ще один міф про те, що начебто радикали з Києва мали їхати в Крим і розстрілювати кримчан за те, що вони не підтримали Євромайдан, їхати цілими «потягами дружби». Насправді, наші свідки свідчать про те, що Євромайдан в Криму був, що кримчани виходили на вулиці. Це були нечисленні мітинги, адже діяв потужний адмінресурс і Партія Регіонів дуже активно протистояла цьому, але це було. На початку лютого вулицями Сімферополя йшла хода, і там було як мінімум 300 людей з проєвропейськими гаслами. І наші свідки говорять, що йшли в цій колонні, а незнайомі люди на вулицях, почувши їхні проєвропейські гасла, долучалися до них. Це свідчить про те, що російські ресурси, які Росія 20 років намагалася освоювати в Криму на розвиток російського руху, не виправдали себе. Насправді, прогресивна частина кримчан хотіла жити в європейській Україні, і ці європейські гасла в Криму були. Просто зараз хтось намагається їх затерти і сказати, що такого не було.

Олена Халімон: Ми вважали за необхідне додати фотографії, адже фото – це доказ, який вже не спростуєш. Тому ми додали фото в книгу, показали мітинг під Верховною Радою АРК, той червоно-чорний прапор, що було далі, як почепили російський триколор. І основне – фото російських військових на вулицях, ще коли їх називали «зеленими чоловічками».

Анна Андрієвська: Це доводить, що цей референдум, який називають «вільним волевиявленням кримчан» насправді таким не був. Яким може бути вільне волевиявлення, якщо в тебе на вулицях стоять озброєні люди?

Прогресивна частина кримчан хотіла жити в європейській Україні, і ці європейські гасла в Криму були. Просто зараз хтось намагається їх затерти і сказати, що такого не було

Вікторія Єрмолаєва: Чи є у вашій книзі люди, які і досі проживають на окупованій території Криму?

Анна Андрієвська: Є.

Вікторія Єрмолаєва: А вони не боялися з вами говорити?

Олена Халімон: У нас є частина історій, де люди відмовилися вказати свої імена і прізвища та надати фото. Є люди, які сказали, що ми можемо назвати лише імена і не більше. Є люди, які живуть зараз там і готові свідчити, наприклад, Галина Балабан. Вона говорить, що перші два роки їй було страшно, що вона боялась навіть розмовляти українською поза межами родини. Але вона каже, що не можна постійно тримати цей страх у собі, ходити з ними та жити, тому вона вирішила, що не буде боятися говорити.

Вікторія Єрмолаєва: Вашу книгу можна прочитати онлайн?

Олена Халімон: Так, всі бажаючи її можуть знайти на сайті Українського інституту національної пам’яті, або на google books. Інститут підтримав видання цієї книги, вона створена за кошти платників податків, тому вона не продається, а роздається. Можна звернутися до нас або до Інституту національної пам’яті, ми надамо примірник.

Повну версію  розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.