Як кремлівська пропаганда проникає в медіа пострадянських країн?

У студії «Громадського радіо» — медіаексперт Андрій Кулаков.

Ірина Сампан: Пан Андрій нещодавно провів лекцію про те, як кремлівська пропаганда впливає на медіасередовище пострадянських країн.

Олена Бадюк: Чи дійсно штампи кремлівської пропаганди впливають на медіасередовище в різних країнах?

Андрій Кулаков: Це була не зовсім лекція. Це була презентація нашого спільного проекту з колегами з шести країн. Йдеться про так звані країни «Східного партнерства» — Молдова, Білорусь, Україна, і країни Південного Кавказу — Азербайджан, Грузія і Вірменія.

Ці країни окремо виділені в зовнішній політиці Європейського Союзу. І ЄС робить багато чого для того, щоб ці країни якимось чином об’єднувалися. Ми провели дослідження щодо того, як кремлівські наративи проникають в медіапростір цих країн.

Йдеться не стільки про фейки і суцільну дезінформацію, скільки про трохи інші речі. Вчора на презентації цього дослідження мій колега з Вірменії сказав дуже хорошу фразу: «Пропаганда — это уже не только истории про распятых мальчиков».

Ми всі вже перейшли в іншу фазу, коли береться конкретний факт і певним чином обробляється для того, щоб показати ту картину світу, яка відповідає офіційній позиції Кремля.

Одним з найбільш часто вживаних наративів є наратив, що стосується України. Йдеться про те, що Україна — це так звана «failed state» (термін, який застосовується для позначення держави, яка не може підтримувати своє існування як життєздатна політична та економічна одиниця, ред.), держава, що не відбулася, реформи в Україні провалюються, а рівень корупції вищий, ніж навіть за часів Януковича. Це узагальнення тих меседжів, які по-різному були представлені в медіа різних країн. Але ми можемо говорити про такий тренд. З першого погляду ви не можете сказати: «Ні, це не так». Тому що наші власні медіа також критикують чинну владу і говорять про стагнацію реформ.

Велику увагу ми приділили і питанням референдуму стосовно «Брексіту». Ніхто не скаже, що це брехня. Референдум відбувся і більшість проголосувала за те, щоб Британія вийшла з ЄС. Але як це подається?

Олена Бадюк: Але це факт. А якщо говорити про реформи, тут важливо висвітлювати різні боки життя суспільства.

Ірина Сампан: Я пам’ятаю дослідження, яке проводилося на території Донбасу. Людей питали, про які реформи за останні 3 роки вони знають. Респонденти назвали тільки реформу поліції.

Андрій Кулаков: Це питання нашої внутрішньої комунікації. Ми маємо підходити до цього з погляду успіху. Тому що Україні є що показати. Є не тільки зрада, а й перемога. І ми маємо робити цю перемогу видимою.

Нещодавно я був у Брюсселі разом з делегацією провідних українських аналітичних центрів. Ми мали зустрічі з європейськими посадовцями, які займаються питаннями України. Є спеціальна Група підтримки України. Це єдина робоча група, що була створена в Європейській комісії не для країни-члена ЄС. Ми отримали абсолютно діаметрально протилежний погляд, ніж ми його бачимо тут, у наших медіа. Нам пояснили погляд європейського чиновника на те, що відбувається в Україні. І він був дуже оптимістичним. Вони почали свою розповідь таким чином: «Ми мали величезні проблеми з Грецією. І ми думали, що зараз ми розберемося з цим, трохи перепочинимо і нам доведеться витягувати з багнюки Україну. Буде дефолт, буде колапс банківської системи, буде колапс грошової одиниці». Вони говорили: «It’s a miracle». Вони питали, як ми змогли з усього цього вийти. Їх найбільше вражає те, що в нас відбувся мирний перехід від одного уряду до іншого, що уряд Гройсмана продовжує курс реформ. Вони приємно здивовані тим, що ми поступово чистимо банківську систему. І кейс з «ПриватБанком» був для них дуже показовим. Вони дуже позитивно сприймають те, що це було зроблено спокійно, швидко і без паніки. Вони дуже позитивно здивовані швидкістю підняття тарифів на газ для населення і підприємств. Вони позитивно сприймають всі ті закони і інституції, які ми запровадили щодо антикорупційної складової. І коли ми пояснили, що насправді все не так рожево, вони нам сказали: «Ми бачили, як проводяться реформи не в одній країні, і ви робите достатньо великі речі. Ви хочете покарання за корупцію тут і зараз. Але треба розрізняти каральну частину реформи і інституційну рамку. Ви запустили певні механізми, і це важливо». Що стосується електронних декларацій, нам сказали, що навіть не у всіх країнах-членах така система існує.

Нам треба навчитися бачити зорі в калюжах і намагатися плекати ці зорі. Треба показувати нашим громадянам, що не все — зрада. Так, у нас багато прорахунків, але є об’єктивні і суб’єктивні причини цих помилок. Країна вийшла з дуже великої ями. Наші колеги з Брюсселя запевнили нас в тому, що всі об’єктивні показники свідчили про те, що Україна стоїть на грані. Вони вже планували, яким чином нас рятувати, але ми це зробили самі, навіть під час війни.

Ірина Сампан: Наскільки об’єктивно погані новини, створені українськими журналістами, допомагають кремлівській пропаганді?

Андрій Кулаков: Не можна сказати однозначно. З одного боку, так, вони можуть певним чином лити воду на млин нашого ворога. Але, з іншого боку, журналісти і громадяни не мають закривати очі на ті негативні речі, які відбуваються. Медіа має бути ґедзем, який постійно жалить різні гілки влади для того, щоб ситуація покращувалася. Але тут треба мати баланс. Якщо ми даємо один погляд, то маємо давати й інший. Якщо у нас погано тут, то в нас є здобутки ось тут. Зрештою, ми також маємо розуміти, що громадська думка дуже примхлива. І ми маємо створювати продукт, який надихатиме людей, який вселятиме оптимізм. Тим більше, що такі приклади є. І хороші журналісти завжди їх знайдуть і покажуть.

Олена Бадюк: Це стосується українських журналістів. Ми, як частина цієї спільноти, можемо на щось вплинути. Але ж ми не можемо вплинути на висвітлення іноземними журналістами тих подій, які відбуваються в Україні. В якому напрямку тут треба рухатися українській спільноті?

Андрій Кулаков: Впливати на федеральні російські ЗМІ ми не можемо ніяк. Ми можемо лише певним чином обмежити доступ наших громадян до цих джерел. У нас це робиться на законодавчому рівні. Національні регулятори, наприклад, Національна рада з питань телебачення та радіомовлення, є в кожній країни. Вони мають певним чином на це реагувати.

Також ми можемо певним чином впливати на нетрадиційні джерела. Йдеться зокрема про блогерів або активістів. Наша організація втілює проект «Україна своїми очима». Завтра до нас приїжджає чергова група блогерів і журналістів з Росії. Ми намагаємося показати їм, що тут насправді відбувається. Вже троє людей з таких груп емігрували в Україну і живуть тепер тут.

Крім того, ми маємо показувати себе в медіапросторі пострадянських країн. Українські реалії там сприймаються через призму Росії. Чим більше ми запрошуватимемо сюди іноземних журналістів і робитимемо власні медіапроекти, які можуть бути адаптовані для місцевих потреб, тим буде краще.