Громадське радіо
В нашій студії юристи Української Гельсінської спілки з прав людини Максим Тимочко та Ганна Рассомахіна.
Лариса Денисенко: Як Пенсійний фонд України порушує права на повагу до приватного життя кримчан?
Максим Тимочко: Вся ситуація розпочалася через півроку після окупації Криму, коли на підконтрольну територію України почали виїжджати люди пенсійного віку, які або поновлювали пенсію, або хотіли звернутися для її отримання.
Але, як ми знаємо, всі документи територіальних органів пенсійних фондів залишилися на окупованій території. І українське законодавство передбачало, що призначення пенсій в таких випадках повинно здійснюватися нібито лише за наявності паперової справи, незважаючи на те, що реєстри Пенсійного фонду містять інформацію про те, які внески робилися людиною, що нею сплачувався єдиний соціальний внесок тощо. І цього достатньо, щоб було призначено пенсію.
Однак Пенсійний фонд став провадити політику обов’язковості отримання паперових пенсійних справ з окупованих територій. Та жодного нормативного правового документу, який би встановлював можливість комунікації Пенсійного фонду з окупованою територією немає.
Вийшла така ситуація, що внутрішньо переміщена особа, яка приїхала, наприклад, до міста Львова, звернулася за отриманням пенсії до Пенсійного фонду. Пенсійний фонд їй відмовляє, людина може протягом року не отримувати пенсію, а в цей час, не повідомляючи заявника, Пенсійний фонд направляє до Пенсійного фонду Російської Федерації запити про те, а чи не стоїть такий-то громадянин у вас на обліку, а чи не отримує він там у вас пенсійне забезпечення. Яке це взагалі має взагалі відношення до призначення української пенсії? Вбачається в цьому політика з’ясування, а чи не отримує громадянин пенсії на окупованій території, щоб йому не платити за цей період. Але зрозуміло – якщо людина набула статусу, вона постійно проживає в цьому місці на підконтрольній території України, хоче отримувати пенсію. Які взагалі правові підстави з’ясовувати, чи отримувала вона пенсію на окупованій території?
По одному з наших клієнтів Пенсійний фонд направив 9 таких запитів. Відповіді приходили з ФСБ РФ, з Міністерства оборони РФ, з відповідних департаментів пенсійного забезпечення, що ваш громадянин на обліку не стоїть. Для чого було запитувати 9 разів, незрозуміло.
Проте найбільш сумно те, що вони в цих запитах вказували його адресу проживання в Криму, його дату народження, його персональні дані, і навіть його фактичну адресу на території материкової України.
А ще ситуація загострилася тим, що наш клієнт повідомив їм, що він був учасником бойових дій, і для нього таке поширення персональних даних є дуже критичним. Ви можете собі уявити, що багато кримчан, які перемістилися на материкову Україну, мають проукраїнську позицію, мають певне майно в Криму. І поширення таких персональних даних до РФ з повідомленням, що особа хоче отримувати в Україні пенсію, може завдати шкоди.
Наразі в нашого клієнта є інформація, що в його будинку в Криму проживають сторонні люди.
Така ситуація стосується всіх пенсіонерів з Криму, які звернулися за отриманням пенсій. – щодо всіх отримували запит в РФ. Принаймні, наші клієнти, які до нас звертались, всі мають на руках документи, що по їхнім справам звертались до РФ.
Лариса Денисенко: Звідки люди дізнаються, що стосовно них тривають перевірки, надсилаються запити до різних органів влади РФ? Я так розумію, що до відома їх не ставлять, а як це можна з’ясувати?
Максим Тимочко: Абсолютно випадково.
Ганна Рассомахіна: Люди обращаются за пенсией, но не получают ее месяц, полгода, год. Ведь пока отправляется запрос, который должен дойти до Москвы, пока Москва спустит его в Крым, а иногда он проходит промежуточное звено – Краснодарский край. Пока там ответят или не ответят, потому что при неоднократных запросах могут просто не отправлять пенсионное дело. По очень простой причине: ни одной нормой такое взаимодействие не предусмотрено. Потому что с точки зрения и России, и Украины, и международного законодательства в этом случае Украина требует информацию о получении гражданами Украины пенсий на территории Украины, и Российская Федерация должна эти сведения отправлять в Украину. Это абсурдная ситуация. Поскольку это ни одной нормой не предусмотрено, то нет ни сроков, ни обязательств органов Пенсионного фонда РФ каким-то образом это дело отправить. Поэтому иногда не отправляют.
Что еще интересно – органы Пенсионного фонда РФ присылают данные о выплаченной пенсии в виде письме, но без финансовых документов, без подтверждения того, что человек эти деньги получал. И наш Пенсионный фонд принимает эти данные на веру без какой-либо проверки.
Максим Тимочко: Незважаючи на те, що закон забороняє визнавати такі документи юридично чинними.
Ми з цією проблемою зверталися до Пенсійного Фонду України, на що нам усно була надана відповідь, що взагалі в нас договірні відносини з Росією, в нас є угода, яка дозволяє нам пересилати пенсійні справи. Однак, на хвилиночку, це стосується суверенної території України і Російської федерації, а застосування таких договорів по відношенню до українців, які проживали на території Криму, можна розцінити як визнання юрисдикції РФ.
Лариса Денисенко: Що такі люди мають робити? Як захисти персональні дані та що чинити у випадках, коли існує така історія з перевіркою пенсії?
Ганна Рассомахіна: Четкого алгоритма нет, к сожалению. Но можно дать определенные советы.
Если крымчанин обращается за получением пенсий или за возобновлением пенсионных выплат, то в Пенсионном фонде принуждают человека к написанию заявления о том, что он просит истребовать свое бумажное пенсионное дело из Автономной Республики Крым (Украина). На основании этого заявления Пенсионный фонд считает возможным направлять запросы в Москву, Краснодарский край, Воронеж почему-то. Это какая-то бумажка, которой пытаются прикрыться.
Но у нас есть законодательство о персональных данных, которое четко регламентирует, что такое информированное согласие, что такое легитимная цель обработки персональных данных. Что если цель обработки персональных данных меняется по сравнению с той, о которой человек был изначально информирован, то орган изначально обязан сообщить ему об этом в течении 30 дней. То есть если человек написал заявление в АРК Украина, а направили запрос в Воронеж, то в течении 30 дней ему должны об этом сообщить. Но этого не делается, поэтому каждый такой запрос образует состав административного правонарушения.
Лариса Денисенко: Які тут виникають проблеми і як можна їх вирішити?
Ганна Рассомахіна: Очень больная тема. С июня паспортизация – основная тема нашей консультации в приемной. В чем проблема? Заключается она в том, что, если человек получал свой паспорт на оккупированной территории или ребенок приезжает за получением первого паспорта с оккупированной территории, то нельзя по архивам проверить подлинность этого паспорта.
Если паспорт выдан в Симферополе в 2011-м году, то мы не можем знать, подделка это или настоящий паспорт. Украинский паспорт в виде книжечки очень легко подделать. И для того, чтобы не выдавать паспорта тем, кто не является гражданами Украины, вводятся дополнительные проверки.
Но помимо нормативного измерения есть еще практическое измерение. Заключается оно в том, что всем миграционным службам были даны инструкции об этих дополнительных проверках. Только им не дали никакого четкого алгоритма действий, не разъяснили статус оккупированных и неподконтрольных территорий. Поэтому начинаются очень серьезные проблемы: людям отказывают просто со старта в приеме документов, требуют дополнительные документы с фотографией, и, если их нет, также отказывают в приеме документов. Инициируют полноценную процедуру установления личности несовершеннолетним, что не предусмотрено законодательством. Утверждают, что жители Крыма имеют двойное гражданство, а двойное гражданство у нас запрещено, поэтому паспорт не положен.
Мой совет: если люди с оккупированных территорий собрались получать паспорт, лучше с этим повременить, если оно не горит. Через несколько месяцев это как-то уляжется, правозащитники разработают какие-то алгоритмы действия, возможно, Миграционная служба даст какие-то инструкции.
Если подождать нельзя, то нужно понимать несколько вещей:
Гражданство РФ в Крыму не признается и не создает правовых последствий.
В отношении несовершеннолетних верификация личности не проводится.
Если человек совершеннолетний, то он предоставляет дополнительные документы с фотографией, лучше всего загранпаспорт или водительские права.
Если нет документов с фото, можно сообщить в миграционную службу о вашем месте учебы на подконтрольной территории, если вы учились в вузе на материке. А архиве вуза хранится ваше личное дело с фото.
Если совсем нет никаких возможностей, то процедура проверки происходит по показаниям трех свидетелей – родственников или соседей.
И только, если нет этого всего, то миграционная служба отказывает в изготовлении паспорта, и личность устанавливается через суд. Никаких отказов с порога быть не может, это все незаконно.
Лариса Денисенко: Я знаю, що постанову про заборону вивезення особистих речей з Криму скасовано рішення суду. Чи практично змінилася ситуація?
Максим Тимочко: Ситуація змінилася. За два місця нам вдалося налагодити роботу, щоб працівники на адмінкордоні з Кримом змогли все ж таки усвідомити той факт, що постанова апеляційного суду набуває чинності з моменту її проголошення. Ми домоглися, щоб ця інформація була опублікована в Офіційному віснику, і ми роздаємо її всім кримчанам, які хочуть вивести свої особисті речі з території Криму. І якщо митник не знає, громадянин може пред’явити документи, і апелювати, що постанова скасована, і особисті речі провозити можна.
Проте до нас надходять десятки звернень, що деякі митники продовжують застосовувати постанову, продовжують вимагати неправомірні вигоду за те, щоб провести якийсь товар.
Проблема ось в чому – вже пройшло два місяці, як постанова скасована, а ніякі фури не пішли до Криму, ніякої торгівлі немає, бо встановлений митний режим. Тому ми усвідомлювали, що ми робили, коли виборювали через суд відміну постанови про заборону вивезення особистих речей. Ми знали, що ніяка торгова блокада не буде скасована, тому що закон про Особливу економічну зону «Крим» вводить стільки перепон, що вести економічну діяльність з окупованою територією практично неможливо.
Та Кабмін же подав касацію, замість того, щоб прийняти нову постанову, розуміючи потреби кримчан. Наразі цей проект постанови десь знаходиться на погодженні в якихось міністерствах, але він не оприлюднений, ми не знаємо, що там буде. І мені здається, що ми можемо наступити на ті ж самі граблі, коли знов буде обмежений перелік особистих товарів, який би кримчани хотіли б вивезти на материк. Поки що ситуація невизначеності.
Лариса Денисенко: У військовослужбовців, які мешкали в Криму, почали відбирати квартири та будинки. Як це відбувається і що робити?
Максим Тимочко: До родин військовослужбовців в Криму приходять співробітники ФСБ, які говорять, що це квартира є власністю Міністерства оборони РФ, наприклад, це сталося з родиною військовослужбовця 22 червня 2017 року. Саме цього дня до квартири військового увірвалися близько 10 силовиків РФ, двері були зламані, замінені замки, всі речі були завантажені до КАМАЗу. Жодного протоколу, жодної постанови, жодних компенсаційних виплат за експропрійоване майно не було. Через два дні в цю квартиру був вселений співробітник ФСБ, який наразі там і проживає.
В подальшому ми встановили ще 10 таких фактів в різних містах Криму.
Що робити? Найважче в цій ситуації ідентифікувати порушення. Люди повинні розуміти, що з окупаційною владою можна боротися, існують юридичні шляхи вирішення ситуації.
Юридичний фронт потрібно відкривати по обидва боки.
Звичайно, це реакція по місцю – треба звернутися до окупаційних «правоохоронних органів» хоча б для того, щоб показати, що окупаційна «влада» жодним чином не збирається захищати права законних власників цього майна, як відбулося у випадку із виселенням з квартири – місцева поліція надала відмову у відкритті кримінальної справи, оскільки це наче б то майно Міністерства оборони РФ.
Одночасно потрібно звертатися до правоохоронних органів України, щоб вони теж почали вживати заходи. Це так звана досудова підготовка до подання позову в Європейський суд з прав людини.
Потрібно будь-якими можливостями моніторити ситуацію, яка склалася з вашим майном, тому що захоплення може статися в будь-який день. Якщо вам відомий цей факт, не затягуйте, звертайтеся до УГСПЛ та правоохоронних органів для того, щоб починати з цим щось робити.
Тому ми завжди відриті до допомоги таким військовим, я закликаю звертатися і не боятися. Багато хто має родину в Криму, до яких окупаційна влада може застосувати репресії.
Лариса Денисенко: Чи зрушилися з місця справи з поверненням грошей кримчанам від ПриватБанку? Чи люди можуть сподіватися на те, що віднині держава взяла на себе цей обов’язок, оскільки банк перейшов в державну власність, і це покращить ситуацію? І я так розумію, йде багато судових справ стосовно цього?
Ганна Рассомахіна: Сегодня более 800 исполнительных производств уже открыто. В судах рассматривается около 100 дел.
Лариса Денисенко: Судові рішення перейшли до виконання, і вони на користь громадян?
Ганна Рассомахіна: Да. Но до сегодняшнего дня системно эти производства не исполнялись. Нам известно о нескольких случаях выплаты по решению суда, но это точечные случаи – кому-то вдруг повезло.
Недавно выступил представитель Минфина, и это прошло по новостным лентам, о том, что Минфин готовит 1,5 миллиарда для выплат по решениям суда о крымских депозитах.
Но формулировка были интересная: будут выплачивать тем, кто сделал свой выбор в пользу Украины. Это спекуляция и означает она – ничего. Вроде как выплачивать они будут вклады тем, кто переехал на материк и не получил деньги от Российской Федерации.
На самом деле, когда суд рассматривает гражданское дело по выплате вклада, он рассматривает его на основании норм Конституции и Гражданского кодекса, закона о банковской деятельности, и никой духовной, астральной и какой-то там еще связи с Украиной там не предусмотрено. Поэтому это спекуляция, возможно, для того, чтобы спугнуть тех, кто решил обращаться.
Но есть огромное количество позитивных решений по людям, которые остались в Крыму, и это чудовищный правовой нигилизм говорить, что они не могут претендовать на возвращение своих средств.
Я призываю с одной стороны игнорировать такие заявления Минфина, с другой стороны нужно знать, что мы имеем такую печальную позицию представителей нашей власти.
Лариса Денисенко: Зараз почнеться учбовий сезон. Багато говорилося, що є пільгове соціальне забезпечення дітей-абітурієнтів з окупованих територій, котрі навчатимуться на підконтрольній території. Наскільки це відповідає дійсності?
Максим Тимочко: Ситуація зі студентами за останні декілька років, на жаль, не змінилася. Ще з моменту прийняття закону, який надав можливість призначати соціальну стипендію та безоплатний гуртожиток, порядок компенсації не розроблено. Так тривало 1,5 роки. Це були прості декларації, щоб залучити якомога більше студентів з окупованих територій. Але уряд мав своєчасно відреагувати, тому що ці пільги дійсно привернули увагу студентів.
Проте цей порядок був розроблений в 2016-му році, а набрав чинності в 2017-му році. І ніхто з тих, хто вже навчався на той момент, і входив до пільгових категорій, ніхто за цей період бездіяльності уряду не отримав ані компенсацій, ані відшкодування соціальних стипендій, ані відшкодування за оренду житла чи оплату гуртожитка.
Тобто уряд перекреслив все до прийняття порядку з моменту винесення закону, і зробив собі печаток – ми все обнуляємо: з моменту прийняття порядку ці пільги діють, а те, що було з моменту прийняття закону – розбирайтесь самі.
Та стало ще гірше, коли прийняли порядок, який нічого майже не вирішував. Замість того, щоб студент мав отримувати соціальну стипендію поверх академічної, щоб мати можливість себе забезпечувати, адже вони втратили житло, зробили так: обирайте – або отримуєте звичайну стипендію, або соціальну.
Безоплатний гуртожиток так і не спромоглися зробити.
Лариса Денисенко: Наскільки Кабмін міг відійти від положень прийнятого закону, і застосовувати цю норму інакше?
Максим Тимочко: Сам закон, якщо його прочитати уважно, чудовий, він мав би працювати, він виписаний так, що його мета – надання безоплатного гуртожитку всім. Натомість зробили так, що він дається тим-то і тим-то за певних умов. Також соціальну стипендію можна отримати лише на бюджеті, на контракті – ні.
Коли запрацював порядок, щось, звісно, зрушилось з місця, але по зрівнянню з тим, що ми могли б зробити в плані деокупації, в плані гарантування права на освіту ВПО а дітей учасників АТО, то ми зробили недостатньо.