Які права ветеранів АТО не забезпечені бюджетними коштами?

Обговорюємо зі Святославом Стеценко, представником Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з питань захисту прав військовослужбовців.

Ірина Сампан: 188 звернень тільки за 4-й квартал. Що це за звернення?

Святослав Стеценко: Переважно звертаються особи, звільнені з органів внутрішніх справ та Нацполіції, ветерани органів внутрішніх справ, особи, звільнені з військової служби, учасники бойових дій, члени сімей військовослужбовців. Дійсні військовослужбовці — близько 6% від загальної кількості звернень.

Тетяна Трощинська: Ці 6% тому, що є менше порушень? Чи військовослужбовці не знають, що можна звертатись?

Святослав Стеценко: Є декілька причин. Але значно покращилася робота зі зверненнями громадян, внутрішній контроль у ЗСУ став набагато кращим. На це працюють багато служб, управлінь, департаментів Міністерства оборони, Генштабу, відділ по роботі зі зверненнями військовослужбовців, «гаряча лінія». Більшість проблемних питань вирішуються в оперативному порядку всередині Збройних сил.

Ірина Сампан: Ви їздили по багатьох частинах. Це були підготовлені візити, про які знали?

Святослав Стеценко: Є два типи візитів. Якщо ми їдемо в зону АТО, повідомляємо в Антитерористичний центр, оскільки це пов’язано з небезпекою, дозволами та пропусками на КПП. Але здійснюємо і візити за фактами звернень. Ми робимо їх і без попереджень, коли якісь факти потребують негайного реагування. Але переважно це планові моніторингові візити, коли вивчаються умови дотримання прав військовослужбовців в військових частинах, в зоні проведення АТО, в пунктах постійної дислокації, в навчальних центрах ЗСУ.

Ірина Сампан: Я знаю, що ви їздите на полігони. Я пам’ятаю, що в Миколаївській області були значні порушення — минулого року військовослужбовці пішки йшли в Миколаїв, були проблеми з кухнею, неналежні умови. Що ви там побачили, які найбільш кричущі порушення зафіксували?

Святослав Стеценко: Я не казав би про жахи. Це були військовики — вони такого не бояться. Але певні порушення були. Дуже приємно, що Збройні сили оперативно відреагували на ці проблеми. Були зроблені висновки, винні отримали службові покарання, було вжито заходи для покращення умов перебування особового складу під час проведення бойового злагодження на військовому полігоні «Широкий лан».

Тетяна Трощинська: Ви говорите, що Генштаб та Міноборони поліпшили реагування на звернення. Раніше було гірше? Ви бачите тенденцію, що почали реагувати та вживати заходи?

Святослав Стеценко: Так. По-перше, цим займаються всі департаменти Міноборони без винятку, головні управління Генштабу в межах своєї відповідальності. По-друге, є Військова служба правопорядку і відділ по роботі зі зверненнями військовослужбовців у складі Міноборони. На «гарячу лінію» повідомлення приходять сотнями щомісяця — вони намагаються оперативно реагувати. Великий внесок і від громадських радників міністра оборони, начальника Генштабу, з комітету з реформування Міноборони, волонтерської ради. Військові йдуть на дієву співпрацю з цивільними. Але, звичайно, є пласти комплексних проблем, які потребують розв’язання.

Ірина Сампан: Які?

Святослав Стеценко: У нас прийнято багато правильних законів, які визначають права та мали б гарантувати їх військовослужбовцям. Але визначене нормативно-правовою базою не отримує належного фінансування з боку держави.

Дуже показова ситуація з виділенням землі. Закон прийнято — зобов’язані виділяти землю. Але виділяють її місцеві ради. Це колегіальний орган, який неможливо притягнути до відповідальності у разі невиконання цього закону. Деякі місцеві ради йдуть назустріч, докладають зусилля, щоб забезпечити учасників АТО земельними ділянками.

Але ми знаємо багато прикладів, коли селищна чи районна рада кажуть, що землі нема. І ні ВРУ, ні на рівні уряду не визначений механізм, що робити. Можливо, можна було б прийняти відповідні рішення і надавати ділянки тим учасникам АТО, які хочуть їх отримати на території інших рад. Але на сьогодні такого нема.

Виглядає дещо цинічно, коли йдуть розмови про відкриття ринку землі, а водночас ми не знаходимо землю для учасників бойових дій.

Тетяна Трощинська: Окрім житлових питань, чим ще не забезпечені?

Святослав Стеценко: Наприклад, транспорт. Переважно перевезення здійснюються комерційними фірмами за угодами з місцевими радами або іншими органами місцевого самоврядування. І законом передбачені державні виплати — компенсація вартості перевезень з державного бюджету цим компаніям. Багато випадків, коли такі компанії на законних підставах відмовляються. Хоча маємо і позитивні приклади, коли керівники місцевих органів самоврядування спроможні наполягати, а перевізники йдуть на те, щоб виконувати цей громадянський обов’язок стосовно тих військовиків, які захищають нашу країну.

Ірина Сампан: Чи не було звернень стосовно так званої дідівщини?

Святослав Стеценко: Таких не було. Більша частина наших військовиків працюють, і це накладає певний відбиток на моральних дух, взаємовідносини у складі військових колективів.

Коли ти знаєш, що від товариша залежить твоє життя, ставлення інше. Хоча такі проблеми і виникають, але станом до сьогодні вся інформація, яку ми мали про такі проблеми, вирішувалась у складі ЗСУ реагуванням командирів відповідних служб.

Ірина Сампан: До Уповноваженого з прав людини зверталися особи, звільнені з органів внутрішніх справ та Нацполіції — 23%. З чим пов’язані звернення?

Святослав Стеценко: Насамперед, з періодом атестування працівників органів МВС, призначення їх на посади в Нацполіції. Оскільки за законом Нацполіція не є правонаступником органів внутрішніх справ, навіть у разі поновлення за рішенням суду, вони отримують відповідь, що нема куди їх відновлювати.

Тетяна Трощинська: Що показують ваші перевірки?

Святослав Стеценко: З одного боку, є випадки, коли судами прийняті рішення, що підстав звільняти не було, відповідно до статусу Уповноваженого з прав людини, ми не маємо права втручатися у справи, які перебувають в судовому розгляді.

З іншого боку, були випадки, коли через недбалість певних начальників вчасно не були попереджені службовці органів внутрішніх справ. Це часто стосувалося жінок, які перебували у відпустці по догляду за дитиною, були випадки, коли їх вчасно не попереджали, тому вони не подали заяви і потім були звільнення.

Тетяна Трощинська: І що з цими випадками?

Святослав Стеценко: За судовим рішенням їх поновлювали на службі в органах внутрішніх справ, але органів внутрішніх справ як таких нема.

Тетяна Трощинська: Ми розуміємо, що реформи так чи інакше іноді вступають в суперечність з трудовим законодавством. Що офіс Уповноваженого з прав людини рекомендує робити у таких випадках?

Святослав Стеценко: Правовідносини і військовослужбовців, і поліцейських, і службовців органів внутрішніх справ регулюються не трудовим законодавством, а законами про військовий обов’язок і військову службу, про Нацполіцію та іншими нормативним актами.

Для Збройних сил приймаються відповідні рішення, вносяться зміни в закони. Не завжди так швидко, як би це було потрібно. Проблема, насамперед, впирається в необхідність відповідних політичних рішень. На сьогодні є значні проблеми, зокрема в зоні проведення АТО (про це повідомляє і Міноборони) з недостатньою укомплектованістю з’єднань частин, які виконують бойові завдання на передньому краї. Але в нас прийняте політичне рішення, що ми комплектуємо лише за контрактом.

Міністерство оборони намагається розв’язати це внутрішніми ресурсами, відряджають особовий склад з інших частин. Через це виникають певні проблеми і з термінами виплати премій, і з речовим забезпеченням. Командири частин та органи головного управління намагаються максимально швидко розв’язувати ці проблеми, але проблеми залишаються. Якщо некомплект є, командир  мусить покривати його так, які він може це робити.

Ірина Сампан: Військовослужбовці, які були на території Криму, переїхали, а житла в них нема. З цим були проблеми, як і з компенсацією виплат орендованого житла. Чи були такі звернення?

Святослав Стеценко: Звернення були. Спеціалісти нашого відділу виїжджали в військові частини, вивчали ситуацію на місці. Командування намагається максимально сприяти поліпшенню умов проживання військовослужбовців, але все впирається в державний бюджет.

Така проблема і з багатьма військовими частинами, які були сформовані після початку агресії або змінили пункти постійної дислокації, коли з’єднання виходить з передка в пункти постійних дислокацій, а інфраструктури для належного розташування нема. Через це виникає обурення військовослужбовців. Звинувачувати  командирів частин ми не можемо, бо вони робили все можливе, що було в їхніх силах. Не лише командири частин, а і оперативне командування «Північ», і сухопутних військ, і Генштабу, чималу допомогу надали органи місцевого самоврядування. Але це не їхня компетенція, а компетенція уряду.