Яким ви знаєте Львів? Корінні і приїжджі львів'яни про свій особистий Львів

Викладач кафедри журналістики та кафедри медіакомунікацій УКУ Отар Довженко розповідає про своє знайомство зі Львовом після переїзду з Дніпропетровська.

Анастасія Багаліка: Як сьогодні у Львові настрій?

Отар Довженко: Настрій чудовий. Люди збираються увечері на концерт. В ці дні у Львові традиційно проходить фестиваль «Флюгери Львова», що збирає купу людей. Це більше сімейно-львівська подія, аніж музична.

Лариса Денисенко: Як, на вашу думку, Львів змінила війна?

Отар Довженко: Збільшилась кількість туристів. Ті, хто раніше їздив у Крим і тепер не має можливості їздити закордон, їздить у Львів. Через це в місті відчувається певна напруга, не те щоб негативна, просто Львів не встигає перетравити цю свою нову якість. На цьому на останніх виборах намагався грати один кандидат, що сказав, що є два Львова — один для туристів, інший для львів’ян.

Переселенців не є так багато. Коли вони з’явились, був ажіотаж пов’язаний з бажанням їм допомогти, проте місто дуже швидко абсорбує приїжджих, що погоджуються жити за місцевими правилами. Я би не сказав, що переселенці чимось вирізняються на вулицях, місто однорідне. Якщо хтось з переселенців не вписався, то це з індивідуальних причин, а не через те, що місто не гостинне.

Лариса Денисенко: Наскільки ідея поділу Львова є популярною серед львів’ян?

Отар Довженко: Кандидат, що про це говорив отримав на виборах 2% голосів, я думаю це є відповіддю на це питання.

Анастасія Багаліка: Чому ви переїхали у Львів з Києва?

Отар Довженко: Я переїхав з Дніпропетровська 15 років назад, трохи пожив у Києві і знов повернувся. Тоді в мене було дещо ідеалізоване уявлення про Львів, як про центр україномовного всесвіту. Для мене принциповим було, щоб люди навколо говорили українською, а коли я цим наситився, почав звертати увагу на інші речі. Мене вражало практично все: люди, традиції, архітектура. Потім я пережив відторгнення, коли почала дратувати показова набожність, лицемірство і фасадність старовини. Згодом усе збалансувалось.

Письменник і переселенець з Донецька Дмитро Білий живе у Львові вже 2 роки і ділиться зі слухачами “Громадського радіо” власною історією адаптації.

Анастасія Багаліка: За ці 2 роки ви вже відчули себе львів’янином?

Дмитро Білий: Наскільки я знаю, більшість населення Львова — переселенці з 40-х і 60-х років. Я дуже легко адаптувався до міста, воно не було для мене чужим. 

Анастасія Багаліка: Чим відрізняється Львів від вашого рідного Донецьку в плані атмосфери?

Дмитро Білий: Львів — класичне бюргерське місто. Більшість населення працює в міських установах і залежить від міста. Тут панує атмосфера неспішності, свободи і доброзичливості.

Лариса Денисенко: Як вам пишеться у Львові?

Дмитро Білий: Писатися може тільки після перетравлення і переосмислення свого власного досвіду. Не автор пише роман, а роман пише автора. Львів — це місце творчих людей, що мають час і натхнення.

Анастасія Багаліка: Два роки назад говорили про те, що великі міста не приймають переселенців.

Дмитро Білий: Це елемент війни: розколоти, поділити, розпалити ворожнечу. Насправді такого ставлення немає, є щире прагнення нам допомогти з речами, з житлом, а потім з роботою.

Співзасновник організації «Крим SOS» Алім Ілієв розповідає про те як кримські татари зараз почуваються у Львові.

Анастасія Багаліка: Скільки ви вже живете у Львові?

Алім Ілієв: 8 років.

Анастасія Багаліка: Переселенці з Криму у Львові — це окрема громада чи інтегрована частина міста?

Алім Ілієв: Для нас питання інтеграції було найважливішим. Сюди приїхали кримські татари, що є практикуючими мусульманами. В мене питали, чи не викличе це конфліктів, проте цих людей дуже тепло прийняли місцеві мешканці.

Насправді, конфлікти можуть виникнути в будь-якому середовищі. Кримські татари бувають різні, так само як місцеві мешканці. Все залежить від виховання і цінностей.

Лариса Денисенко: Чи важко відкрити у Львові власну справу?

Алім Ілієв: Переселенцям це зробити важко, так як вони приїжджають у нове середовище з обмеженими ресурсами. Деколи міжнародні й місцеві організації допомагають їм у відкритті бізнесу. Зокрема, податкові канікули були дуже помічними для них.

Я проти надання довготривалої гуманітарної допомоги переселенцям, бо таким чином ми робимо з них патерналістів, а нам важливо навчити їх ловити рибу.

Лариса Денисенко: Часто кажуть, що Київ приймає людей, а Львів — моделює. Це правда?

Алім Ілієв: 8 років назад я потрапив у дуже рафіноване середовище. Взагалі, Львів — креативне місто і людям, що займаються творчістю тут легше, ніж деінде.

З соціологом і корінною львів’янкою Вікторією Бринзою визначаємо, як саме змінилось місто за останні роки.

Вікторія Бринза: Львів за останні 7-8 років істотно змінився, тепер тут почали з’являтись нові можливості, проте прагнення до постійного вдосконалення міського середовища лишилось.

Львів можна вважати одним з найкращих в Україні міст за якістю життя, але Львів’янам цього все ще не достатньо. Крім того, у Львові дуже легко самовиражатися. Можливо тому, що Львів порівнює себе з містами Європи, а не з містами України.