Єдина україномовна газета Донбасу тепер виходить у Краматорську, — Ігор Зоц

Єдиній україномовній газеті Донбасу «Донеччина» виповнюється 80 років. Про теперішній стан справ у редакції, яка переїхала з окупованого Донецька у Краматорськ, розповідає головний редактор Ігор Зоц

Ведучі

Сергій Стуканов,

Наталя Соколенко

Гостi

Ігор Зоц

https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/06/hr_kyivdonbass-16-06-21_zots.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/06/hr_kyivdonbass-16-06-21_zots.mp3
Єдина україномовна газета Донбасу тепер виходить у Краматорську, — Ігор Зоц
0:00
/
0:00

Сергій Стуканов: Газеті виповнюється 80 років, а ви працюєте близько 30?

Ігор Зоц: Так, з 1985 року і по ті дні, коли вже неможливо було працювати через нові порядки так званої нової влади.

Сергій Стуканов: Як газета почувалася в кінці 80-х і в роки Незалежності?

Ігор Зоц: В роки незалежності «Донеччина» почувалася значно вільніше, але тиражі набагато зменшились, у порівнянні з радянськими часами.

Наталка Соколенко: А про що писали до 1991?

Ігор Зоц: Тоді писали про людей. Про трудяг, які прикрашають Донецький край. За ті п’ять років, що я працював до Незалежності, я познайомився з багатьма прекрасними людьми. Я спускався в шахти, писав про цих трудівників. Це було дуже цікаво, я пишаюся тими роками.

Наталка Соколенко: В останньому номері є новина про повалення Леніна у Макіївці — це «декомунізація» на окупованих територіях?

Ігор Зоц: Насправді, шляхи цієї декомунізації недовідомі. Якщо навіть погортати архів нашої газети, то ще в 90-ті побачимо повідомлення, що прийшов час прощатися з цими радянськими символами. З комуністичним минулим ми боролися як могли, але в Донецької влади була завжди одна відповідь — «на это нет денег».

Сергій Стуканов: У 2014 році більшість редакцій зазнали нападів, їх почали брати під свій контроль окупанти. Що відбулося у вас?

Ігор Зоц: Тоді йшлося про те, що місцеві видання, які не поділяли поглядів і повною мірою не підтримали терористичну організацію, мали просто викинути, якщо не погодяться — знищити. На жаль, українська влада не знайшла способів, щоб захистити ні нас, ні свій головний рупор на Донбасі — обласну телерадіокомпанію.

Останній номер в Донецьку вийшов 25 травня, напередодні дня виборів Президента України. Ми вийшли із закликом «всі на вибори», але, на жаль, ніхто так і не зміг взяти у них участь — жодна виборча дільниця не відкрилась.

Сергій Стуканов: Газета не зникла після початку війни?

Ігор Зоц: Наразі газета друкується у Краматорську, невеликим накладом, по п’ятницях. Це прифронтова газета, яку роблять кілька людей. Ми поширюємо нашу газету по бібліотеках, районних радах.

Відновивши випуск газети і передавши частину накладу в Донецьк, мені натякнули, що я небажаний гість у своєму рідному місті. Наш редакційний будинок, як український осередок, був особливо цинічно знищений. Архів газети з 1945 року, швидше за все, не вцілів. Але у бібліотеці Вернадського в Києві ще залишився великий газетний архів.