За 4 роки в Києві зміниться система догляду за дітьми з інвалідністю, — Крикунов

Про спільний зі Світовим банком пілотний проект Київської міської адміністрації дізнаємося у Юрія Крикунова — директора департаменту соціальної політики КМДА.

Олена Бадюк: Расскажите нам о проекте. Когда он должен стартовать?

Юрій Крикунов: Мова йде про реформування системи надання соціальних послуг в Україні. Однією зі складових цього проекту є проект деінституалізації системи догляду за дітьми-сиротами.

Тетяна Трощинська: Тобто передачі їх у сім’ї?

Юрій Крикунов: Ми говоримо про те, щоб позбавитись такого поняття, як інтернатні заклади, хоча випадок з Києвом особливий. Київ — це таке місто, де з 28 інтернатних закладів лише 2 є закладами для дітей-сиріт. Всі інші заклади працюють з дітьми з інвалідністю. Говорити про необхідність закриття інтернатних закладів для дітей з інвалідністю неправильно. У Британії спробували закрити інтернати для дітей з інвалідністю і за 20 років змушені були повернутися до цієї схеми.

Тут потрібно знайти золоту середину. Чому Київ настільки унікальний? За допомогою міжнародних інституцій 16 років тому Київ започаткував проект прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу. В Києві проблема безбатьківщини практично вирішена, а от інтернати для дітей з інвалідністю — це окрема ситуація. Треба подякувати усім, хто доклав до цього зусилля. В першу чергу це Віталій Кличко. Київ є першим містом, що закінчило конкурс і підготувало усі необхідні документи. У Києві вже є консультант, що переміг у міжнародному конкурсі. Перемогла компанія «ITLand». Вже 10 серпня було підписано договір між Міністерством соціальної політики і представниками «ITLand». А очолюють проект, зокрема, екс-міністр праці і соціальної політики Іван Якович Сахань, в минулому представник Міжнародної організації праці в Україні Василь Кастриця і в минулому представниця Верховною Ради у справах дітей Наталя Іванова. Це дуже потужна команда, якій вдасться зробити ефективний проект.

Олена Бадюк: В чому саме полягає реформування?

Юрій Крикунов: Я б тікав від слова «реформування». Ми говоримо «деінституалізація». Нам потрібно змінити зміст, вкладений у слово «інтернат». Що таке інтернат у радянському розумінні? Це якомога більше ліжок, бо кожне ліжко фінансують. За різними оцінками на утримання однієї дитини з інвалідністю держава витрачає від 7 до 20 тисяч гривень. Родині, яка утримує дитину з інвалідністю, сплачується пенсія — 1800 гривень. Де логіка?

Олена Бадюк: Яким чином ви можете це змінити?

Юрій Крикунов: На це питання має дати відповідь той склад експертів, що переміг у цьому конкурсі. Треба віддати належне Світовому банку. Мова йде не про вартість послуг, а про те, що експерт має довести свою кваліфікацію. За перші 9 місяців роботи з дітьми експерт має народити регіональний план для Києва, що визначатиме ті заходи, які має провести київська влада для деінституалізації дитячих будинків. Це проект розрахований на 4 роки. За 4 роки має змінитися 5 вибраних замовником дитячих будинків у Києві. Якщо цей досвід видасться державі таким, що заслуговує на розповсюдження, буде деінституалізовано й інші дитячі будинки.

Олена Бадюк: Якого фінансування потребує цей проект?

Юрій Крикунов: Кошти виділені досить великі — понад 2 млн. доларів. Це кошти не на сам проект, це кошти для експерта, що проводитиме ряд заходів по деінституалізації дитячих будинків.

Тетяна Трощинська: Експерт — це не людина, а інституція?

Юрій Крикунов: Так. Тут 10 організацій, 10 ключових експертів і понад 15 неключових. Це можливість залучати й інші структури і проплачувати їм їхні послуги. Для того, щоб змінити становище дитини з інвалідністю у суспільстві, потрібно змінити ставлення суспільства до цієї дитини.

Зокрема, треба зменшити приток дітей з інвалідністю в державні інституції, а також роз’яснити людям, у яких є така дитина, що це не вирок і вони не лишилися один на один зі своєю проблемою. По можливості дітей з інвалідністю треба забрати в дитячі будинки сімейного типу чи біля батьківське коло.

Олена Бадюк: Що вказуватиме на ефективність цього проекту?

Юрій Крикунов: Кількість дітей, що зараз перебувають у закладі і ставлення суспільства до них. Експерт має розробити також і засоби вимірювання того, чи змінилась ситуація на краще.

Тетяна Трощинська: Дитина з інвалідністю, окрім того, що має бути у сім’ї, має бути ще і у громаді. Зараз же деякі батьки фактично закривають таких дітей дома, адже на вулиці їх можуть образити.

Юрій Крикунов: Це спадок Радянського Союзу, коли був лише один вид інвалідів — інваліди Великої Вітчизняної війни. Інших інвалідів суспільство не бачило.

Я опитав своїх колег — просунутих людей, що мають правильний погляд на це питання. Я запитав, чи потрібно вводити інклюзію. Звісно треба, сказали вони. З іншого боку, ви мама, у вас є 7-річна дитина, що ходить в школу. Як ви поставитесь до того, що більшість дітей в класі будуть з важкою інвалідністю? Переважна більшість людей відповість: «Я не знаю, мені треба подумати». Насправді, не стільки вони інваліди, скільки наше суспільство. Ми не валідні. Ми не готові сприйняти людей з інвалідністю як рівних.

Я зроблю все можливе, щоб будинки-інтернати не ліквідовувались як такі. Вони мать змінитися. Будинки інтернати мають зайнятися сепаруванням дітей, як це роблять у розвинених країнах, де є 3 групи дітей — надскладна, складна і менш складна.

Тетяна Трощинська: Чи є така категорія дітей, що потребує особливої опіки? Особливо, коли батьки не можуть надати їм належного догляду.

Юрій Крикунов: Батьків так само треба вчити. Український невролог Мартинюк каже, що 70% успішної реабілітації дитини — це робота з батьками.