За атмосферою «Потяг єдності» — це другий Майдан, — студенти

Українськими містами відправляється п’ятий «Потяг єдності «Труханівська Січ»

Ведучі

Олена Бадюк,

Ірина Сампан

Гостi

Юрій Аксенін,

Роман Дзівінський

За атмосферою «Потяг єдності» — це другий Майдан, — студенти
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_kyivdonbass-17-03-11_potyag_ednosti.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_kyivdonbass-17-03-11_potyag_ednosti.mp3
За атмосферою «Потяг єдності» — це другий Майдан, — студенти
0:00
/
0:00

У студії «Громадського радіо» — студент з Чернівців Юрій Аксенін, школярка і переселенка, що мешкає в Слов’янську, Ніна Сармава, і активіст Майдану, доброволець Роман Дзівінський.

Ірина Сампан: Расскажите об участие в этой программе. Что она дает вам и таким, как вы?

Юрій Аксенін: Коли я потрапив на Майдан, я відчув дух нації, я відчув, що означає бути українцем. На Майдані мене найбільше вразила єдність людей. Там не було упередженого ставлення одне до одного. Потрапивши на цей потяг, я відчув ті емоції, які були на Майдані. Це були діти з різних регіонів. Але за 3 дні сталися помітні зміни.

Сьогодні в Успенському соборі ми вперше від часів Мазепи провели службу українською мовою.

Олена Бадюк: Якщо повертатися до часів Майдану, у вас також є особиста втрата, пов’язана з цим.

Юрій Аксенін: Так, мого батька поранили на Майдані, і за деякий час він помер у Польщі. Завтра буде річниця.

Ірина Сампан: Ніно, яка ваша історія?

Ніна Сармава: Я дуже люблю Україну і все українське. Мене з дитинства виховували так. Слов’янськ, відверто кажучи, — це не дуже українське місто. Тому коли випала можливість проїхатися західною Україною, куди мене з дитинства тягнуло, я не могла втратити такий шанс. Тому третій «Потяг єдності» для мене став знаковим. Від п’ятого «Потягу єдності» я також не змогла відмовитися. Та атмосфера, яка тут є, неповторна. Жодне місце у світі за 16 років мені так не подобалося.

Моя мама — вчитель української мови. Коли ми жили в Дніпропетровській області, я 2 роки спілкувалася українською мовою. Коли я тепер спілкуюсь з однолітками, це дуже важко. Серед них це якось немодно.

Олена Бадюк: Як давно ви живете в Слов’янську?

Ніна Сармава: Півроку.

Ірина Сампан: Романе, ваша історія почалася з Майдану?

Роман Дзівінський: Так. Я потрапив на Майдан. Був там весь час до поранення. 6 лютого мене було поранено. Коли розпаковували коробку з допомогою, вона вибухнула. Мені відірвало кисть лівої руки і декілька пальців на правій руці. Рік і 2 місяці я був на лікуванні і реабілітації. Спочатку я був у Львові, півтора місці провів у Польщі, рік — в Америці. Повернувся, місяць побув дома і поїхав на Східний фронт. Рік я займався тренуваннями, а потім мене допустили на нульові позиції. З паном Миколою я познайомився на Східному фронті. Ми розговорилися, він розповів мені про те, що вже було проведено 4 таких «Потяги єдності». Я поїхав додому, здав сесію і приїхав на «Потяг єдності» в Київ.

Олена Бадюк: Тобто ви вже закінчили службу?

Роман Дзівінський: Я доброволець. На Майдані я був у «Правому секторі», а на Схід я поїхав у складі Добровольчого українського корпусу.

Олена Бадюк: Якою буде програма п’ятого потягу? 3 дні вже минуло у Києві. Що попереду?

Юрій Аксенін: Наш графік залежить від міських чиновників, тому він плаваючий.

Олена Бадюк: Яким були ці 3 дні в Києві?

Юрій Аксенін: Ми були у Міністерстві освіти, у Міністерстві культури, вчора були на зустрічі з Кличком у міській раді.

Олена Бадюк: Яких аспектів стосувалися ці зустрічі?

Юрій Аксенін: Аспектів потреб студентського братства. Влада робить свою роботу, але недостатньо, і ми намагаємось їй допомогти, сказати, що саме нам треба.

Олена Бадюк: Що ви сказали меру Києва?

Юрій Аксенін: Ми запитували, чи хоче він бути президентом України. Його відповідь не була ствердною. Можливо, в нього є якась невпевненість в цьому. Він сказав, що хоче спершу Київ підняти на ноги.

Олена Бадюк: Чи вказували ви на якісь недоліки роботи місцевої влади?

Юрій Аксенін: В Міністерстві освіти ми говорили про те, що на сході України є школи, в яких вже немає такого предмету як українська мова.

Ірина Сампан: Ви маєте на увазі непідконтрольні території?

Юрій Аксенін: Підконтрольні.

Ірина Сампан: Це в яких міста?

Юрій Аксенін: Не буду вас обманювати.

Ніна Сармава: Я навчаюся у класі з українською мовою навчання. Мені було дуже важко знайти школу. Російських шкіл дійсно дуже багато. Спочатку я вчилася в одній з таких шкіл, але потім зрозуміла, що не знаю російську мову настільки добре. Тому довелося терміново шукати українську школу.

Олена Бадюк: У учасників проекту є якісь ідеологічні, ідейні розбіжності?

Роман Дзівінський: Звичайно. Ми виховувалися у різних містах. Але ми спілкуємось, вчимося і робимо висновки.

Ірина Сампан: Щодо чого у вас думки сходяться?

Ніна Сармава: Думки сходяться в тому, що треба робити добро, любити усіх навколо себе і намагатися стати друзями. У мене з’явилась така величезна кількість друзів з різних міст, що я навіть не знаю, куди їхати влітку.