facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

За атмосферою «Потяг єдності» — це другий Майдан, — студенти

Українськими містами відправляється п’ятий «Потяг єдності «Труханівська Січ»

Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 3 хвилин

У студії «Громадського радіо» — студент з Чернівців Юрій Аксенін, школярка і переселенка, що мешкає в Слов’янську, Ніна Сармава, і активіст Майдану, доброволець Роман Дзівінський.

Ірина Сампан: Расскажите об участие в этой программе. Что она дает вам и таким, как вы?

Юрій Аксенін: Коли я потрапив на Майдан, я відчув дух нації, я відчув, що означає бути українцем. На Майдані мене найбільше вразила єдність людей. Там не було упередженого ставлення одне до одного. Потрапивши на цей потяг, я відчув ті емоції, які були на Майдані. Це були діти з різних регіонів. Але за 3 дні сталися помітні зміни.

Сьогодні в Успенському соборі ми вперше від часів Мазепи провели службу українською мовою.

Олена Бадюк: Якщо повертатися до часів Майдану, у вас також є особиста втрата, пов’язана з цим.

Юрій Аксенін: Так, мого батька поранили на Майдані, і за деякий час він помер у Польщі. Завтра буде річниця.

Ірина Сампан: Ніно, яка ваша історія?

Ніна Сармава: Я дуже люблю Україну і все українське. Мене з дитинства виховували так. Слов’янськ, відверто кажучи, — це не дуже українське місто. Тому коли випала можливість проїхатися західною Україною, куди мене з дитинства тягнуло, я не могла втратити такий шанс. Тому третій «Потяг єдності» для мене став знаковим. Від п’ятого «Потягу єдності» я також не змогла відмовитися. Та атмосфера, яка тут є, неповторна. Жодне місце у світі за 16 років мені так не подобалося.

Моя мама — вчитель української мови. Коли ми жили в Дніпропетровській області, я 2 роки спілкувалася українською мовою. Коли я тепер спілкуюсь з однолітками, це дуже важко. Серед них це якось немодно.

Олена Бадюк: Як давно ви живете в Слов’янську?

Ніна Сармава: Півроку.

Ірина Сампан: Романе, ваша історія почалася з Майдану?

Роман Дзівінський: Так. Я потрапив на Майдан. Був там весь час до поранення. 6 лютого мене було поранено. Коли розпаковували коробку з допомогою, вона вибухнула. Мені відірвало кисть лівої руки і декілька пальців на правій руці. Рік і 2 місяці я був на лікуванні і реабілітації. Спочатку я був у Львові, півтора місці провів у Польщі, рік — в Америці. Повернувся, місяць побув дома і поїхав на Східний фронт. Рік я займався тренуваннями, а потім мене допустили на нульові позиції. З паном Миколою я познайомився на Східному фронті. Ми розговорилися, він розповів мені про те, що вже було проведено 4 таких «Потяги єдності». Я поїхав додому, здав сесію і приїхав на «Потяг єдності» в Київ.

Олена Бадюк: Тобто ви вже закінчили службу?

Роман Дзівінський: Я доброволець. На Майдані я був у «Правому секторі», а на Схід я поїхав у складі Добровольчого українського корпусу.

Олена Бадюк: Якою буде програма п’ятого потягу? 3 дні вже минуло у Києві. Що попереду?

Юрій Аксенін: Наш графік залежить від міських чиновників, тому він плаваючий.

Олена Бадюк: Яким були ці 3 дні в Києві?

Юрій Аксенін: Ми були у Міністерстві освіти, у Міністерстві культури, вчора були на зустрічі з Кличком у міській раді.

Олена Бадюк: Яких аспектів стосувалися ці зустрічі?

Юрій Аксенін: Аспектів потреб студентського братства. Влада робить свою роботу, але недостатньо, і ми намагаємось їй допомогти, сказати, що саме нам треба.

Олена Бадюк: Що ви сказали меру Києва?

Юрій Аксенін: Ми запитували, чи хоче він бути президентом України. Його відповідь не була ствердною. Можливо, в нього є якась невпевненість в цьому. Він сказав, що хоче спершу Київ підняти на ноги.

Олена Бадюк: Чи вказували ви на якісь недоліки роботи місцевої влади?

Юрій Аксенін: В Міністерстві освіти ми говорили про те, що на сході України є школи, в яких вже немає такого предмету як українська мова.

Ірина Сампан: Ви маєте на увазі непідконтрольні території?

Юрій Аксенін: Підконтрольні.

Ірина Сампан: Це в яких міста?

Юрій Аксенін: Не буду вас обманювати.

Ніна Сармава: Я навчаюся у класі з українською мовою навчання. Мені було дуже важко знайти школу. Російських шкіл дійсно дуже багато. Спочатку я вчилася в одній з таких шкіл, але потім зрозуміла, що не знаю російську мову настільки добре. Тому довелося терміново шукати українську школу.

Олена Бадюк: У учасників проекту є якісь ідеологічні, ідейні розбіжності?

Роман Дзівінський: Звичайно. Ми виховувалися у різних містах. Але ми спілкуємось, вчимося і робимо висновки.

Ірина Сампан: Щодо чого у вас думки сходяться?

Ніна Сармава: Думки сходяться в тому, що треба робити добро, любити усіх навколо себе і намагатися стати друзями. У мене з’явилась така величезна кількість друзів з різних міст, що я навіть не знаю, куди їхати влітку.

Поділитися

Може бути цікаво

Чому держави Заходу обговорюють можливість відправлення своїх військ до України

Чому держави Заходу обговорюють можливість відправлення своїх військ до України

Російські джерела, анонімні агрегатори новин та «інсайдерщики»: кого репостять українські політики в Telegram

Російські джерела, анонімні агрегатори новин та «інсайдерщики»: кого репостять українські політики в Telegram

Як живуть кримські татари в Німеччині: розповідає продюсер стрічки «VATANIM QIRIM. Almanya»

Як живуть кримські татари в Німеччині: розповідає продюсер стрічки «VATANIM QIRIM. Almanya»

Три населені пункти Новокаховської громади знищені повністю — начальник Новокаховської МВА

Три населені пункти Новокаховської громади знищені повністю — начальник Новокаховської МВА