Жінки з захопленої території плакали під мою пісню, — Анжеліка Рудницька

Волонтерка і співачка Анжеліка Рудницька розповідає, як пройшов фестиваль миру на лінії розмежування в Станиці Луганській

Ведучі

Анастасія Багаліка,

Михайло Кукін

Гостi

Анжеліка Рудницька

Жінки з захопленої території плакали під мою пісню, — Анжеліка Рудницька
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/09/hr_kyivdonbass-16-09-30_rednizkaja.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/09/hr_kyivdonbass-16-09-30_rednizkaja.mp3
Жінки з захопленої території плакали під мою пісню, — Анжеліка Рудницька
0:00
/
0:00

«Станиця Луганська водить хороводи під мої пісні» Анжеліка Рудницька, особистий архів

Михайло Кукін: Кому спала на думку ідея провести фестиваль прямо на лінії розмежування, у Станиці Луганській?

Анжеліка Рудницька: Ініціатором фестивалю вже другий рік виступає сама селищна рада Станиці Луганської. Цього року, коли Сергій Жадан отримав президентську премію за книгу «Месопотамія», він пообіцяв її витратити на дитячі заклади Луганщини.

Опитали людей, що потрібно — ми везли м’ясорубки, плити, холодильники. Ми шістнадцять годин їхали, потім цілий ранок роздавали подарунки, потім в платтячко і на сцену.

Минулого року було страшніше — обстріли велись до початку фестивалю, одразу після нього продовжилися. Цього року було справжнє свято — тихо, сонячно, останній тиждень-два було тихо, як кажуть люди, почали повертатися діти.

Михайло Кукін: Фестиваль відбувався до інформації про відведення військ?

Анжеліка Рудницька: Ми вже знали. Керівництво району каже — «для нас це жахливо». Коли кажуть, що на Сході протиукраїнські настрої — це не так. Станиця Луганська категорично не хоче, щоб відходили українські війська.

Вони кажуть, що чітко знають, хто їх обстрілює — там видно курган з установками, вони знають, що це з окупованих територій стріляють, їх не можна обманути. Тому вони не хочуть відпускати українські війська.

Михайло Кукін: Як пройшов сам фестиваль? Що казали люди?

Анжеліка Рудницька: На фестивалі були люди, які приїхали з окупованих територій. Коли я заспівала пісню «Вірю», і прозвучали слова «розділяють нас відстані і війна» жінки почали плакати, я теж. Ми проплакали під мінусовку майже до фіналу.

Я більше не співала сумних пісень і, в принципі, стараюсь не співати — людям потрібно світло, любов, підтримка.

Ми були у святковий день, це був день селища. Тому багато людей були у вишиванках, святкові, ходили з квітами, брали автографи. Важких розмов не було. Казали, що так багато усміхнених людей Станиця не бачила давно.

Анастасія Багаліка: Чим живе зараз живе місто?

Анжеліка Рудницька: Повертаються сім’ї з дітьми, місто ожило. Працюють всі три школи, хоча одна з них повністю зруйнована — її розформували по іншим приміщенням. Але є проблеми — не вистачає україномовних підручників.

129 днів були обстріли, ніхто не знає як це вплине в майбутньому. Але, коли діти в садочках чують голосний звук, діти падають на підлогу і закривають голову, бояться. Звісно, їм потрібна психологічна допомога, реабілітація.

Анастасія Багаліка: Коли запланована наступна поїздка, свято?

Анжеліка Рудницька: Один волонтер вже знову сьогодні поїхав — назбиралось речей, які можна передати. Про свято ще не можу сказати. У нас є і інші міста, і нам треба тут проводити благодійні акції, бо тільки так ми отримуємо кошти з якими вже їдемо туди.

З Сергієм Жаданом вже говорили, що може наступного разу влаштувати концерти прямо в школах. Це прекрасна аудиторія, з якою можна працювати, читати вірші, проводити майстер-класи. Хоча вони теж багато вміють, їм цікаво поспілкуватися, поробити щось разом.