«Знедолені? Нездоланні!» — 15 історій про успішних переселенців

Упорядниця книги Ірина Черниченко та одна з героїнь Дарина Левчук розповідають про видання.

Лариса Денисенко:  Розкажіть про написання книги.

Ірина Черниченко: Виконавчий директор Інститут демократії імені Пилипа Орлика Світлана Єременко є автором ідеї. Їй здалося, що про переселенців пишуть замало. Вона звернулася за підтримкою до «Internews Europe» і запросила мене як редактора-упорядника. У лютому цього року ми почали збирати авторів з різних регіонів України і разом з ними обирати героїв.

Завданням було написати класичний журнально-книжковий нарис. Серед авторів є метри та початківці у жанрі.

Сергій Стуканов: Які регіони охоплені у вашій збірці?

Ірина Черниченко: Алла Федорина писала про переселенця з Донбасу, який опинився у Сумах. Юлія Макрова писала про киянку. Сама вона переселенка і писала про киянку, яка приїхала зі Свердловська.  Ярослава Тимощук з Луцька писала про сім’ю художників. Назарій Вівчарик з Черкас розповідав про антиквара, який приїхав з Луганська. Олена Самойленко писала про киянку Олену Маленкову. Викладач донецького університету, який зараз у Вінниці, написав нарис про переселенця, який займається технічною освітою з дітьми. Мацерук написала про людину з Алчевська. Вікторія Синько – про горлівчанку Олену Дмитренко. Вікторія Сидорова з Чернігова  – про сім’ю, яка живе у Чернігові. Вікторія Іщенко – про подругу Дарину. Наталія Адамович – про дончанку. Львів’янин – про кримчанку. Інна Юр’єва, яка зараз у Маріуполі, про переселенку, яка створила мережу перукарень у Харкові.

Лариса Денисенко: Як це бути героїнею книги, про життя котрої дізнається багато людей? Як складалася історія написання?

Дарина Левчук: Вика написала мне, что участвует в проекте и будет писать материал о переселенцах. Я согласилась рассказать свою историю.

Когда надо было выезжать, я медлила, не хотела ехать. Так случилось, что я выиграла участие в семинаре в Берлине. Нужно было ехать. Все было готово. Я решила сразу после Берлина поехать в отпуск. Потом пришлось возвращаться. Я приехала не в Луганск, а в Киев, потому что в августе все железнодорожные пути были перекрыты. Ехать другими путями я не решилась.

Через пару месяцев я должна была уезжать. Я не хотела сидеть без дела два месяца, искать временную работу (у меня были средства, которые я могла использовать) и решила помочь людям, которые переехали. Я пошла на Фроловскую 9/11. Там не хватало рук: нужно было развешивать одежду, сортировать, упаковывать, принимать.   Мне хотелось сходить в госпиталь. Мне казалось, что там я смогу сделать больше. Так все и началось.

Сейчас я работаю, уже не успеваю так много времени проводить в госпитале.