Громадське радіо
Відколи на Сході почалася війна, саме до цієї бази масово привозили дітей. За два роки прихисток тут знайшли понад 1500 дітей. Завдання вихователів та психологів у таборі — зробити все, щоб діти забули про обстріли. Втім, діти навіть тут бояться блискавки, — говорить вихователька 15 табору Єлизавета Каліберда.
«Вони розповідають, що вдома стріляють і досі. Нещодавно була блискавка сильна, вони злякалися дуже. Вихователька, що була з ними говорила, що вони наче курчата обліпили її, страшно стало, діти думали, що тут теж щось страшне відбувається, як вдома», — каже Єлизавета.
У 15 таборі, де об’єднали цих дітей із зони бойових дітей, школярі різного віку. Є навіть чотирічна дитина. Та вихователі не скаржаться. Говорять, що діти охоче спілкуються, старші допомагають з молодшими, а найбільший ефект — це спілкування у колі, коли, взявшися за руки, кожен розповідає про себе, свої вподобання та мрії.
«Був захід спільний „Моя родина“, ми сідали в коло, розповідали про себе, щось нове дізнавалися. Тут всі діти вже знайомі, коли ще їхали в автобусі, познайомилися. Є сестрички, брати», — каже вихователька Олена Попова.
За кілька днів діти здружилися, записалися до гуртків і вже готові показати свої таланти. Алла з Горлівки заспіває на закритті чергової зміни. Вдома вона займалася вокалом, та коли почалася війна, гуртки закрилися. Дівчина сумує, що змушена покинути навчання. У таборі, каже, їй добре, але переживає за батьків та старших братів, що залишися вдома.
«Мені усе подобається — і заходи, і вихователі, і дискотека, і харчування добре. Все подобається. Сьогодні виступаю на концерті, співатиму. Я навчалася в Горлівці, коли війна почалася, гуртки всі закрили” , – розповідає 14-річна Алла.
500 дітей основної зміни з «Перлини Донеччини» поїхали додому, а 15 табір залишився ще. Директор дитячого закладу Людмила Кравчук наголошує: з дітьми тут не говорять про дорослі проблеми, тут панує атмосфера спокою і довіри.
«Ми не говоримо з дітьми про війну, ми намагаємося створити атмосферу довіри, повернути їх в дитинство. Робимо усе, щоб вони не згадували про війну хоча б 21 день. Хай вони відпочинуть. По-різному люди дивляться на стакан: для одних він наполовину порожній, для інших — наполовину повний.
Ми тут за принципом, що він наполовину повний, його треба наповнювати. А якщо загострювати увагу дітей на війні, на проблемах, що у кого в родині говорять, то це не буде їм на користь. У нас в планах провести 30 липня Всесвітній День миру. Ми будемо говорити про мир. Наступна зміна у нас присвячена 25-річчю Незалежності України. Будемо говорити про патріотизм, про Україну, про те, що у нас одна Батьківщина», — розповідає директорка КП «Перлина Донеччини Людмила Кравчук.
Ці діти мріють про мирні професії, більшою мірою вони так чи інакше пов’язані з допомогою людям — маленькі українці хочуть стати рятувальниками, лікарями, поліцейськими. Під час нашого візиту табір відвідали і представники місії ОБСЄ, від спілкування відмовилися, хоча, як і ми, питали, чи потребують діти із зони конфлікту, якоїсь допомоги.
Наталя Поколенко з Донеччини для «Громадського радіо»