«Ми не маємо змоги прикрити нашу піхоту», — артилерист ЗСУ

Олексій – артилерист, що пройшов усю літню кампанію 2014 року по звільненню Півночі Донецької та Луганської областей. Після так званого перемир’я, за дотриманням якого стежить ОБСЄ, Олексій не має можливості вести вогонь і прикривати піхоту на блокпостах, бо стволи гармат складені згідно з Мінським договором. Хоча щоночі противник продовжує завдавать удари по позиціях ЗСУ.

«Ми воювали проти сепаратистів, справжніх сепаратистів. Ми знаємо, як воювати з ними і ми знаємо, як воювати з регулярними російськими частинами. Проти сепаратистів ми за три тижні зробили ривок від Сіверська до Луганська. Ми стояли 4 км від Луганська. По місту нам не дали стріляти. А потім ми відчули «на своїй шкурі», що таке регулярна російська армія.

Артилериста треба готувати. Не візьмеш ти тракториста, не посадиш на гармату… А стрільнути в ямку, яка має, грубо говорячи, кілометр на кілометр, то це треба бути великим спецом, щоб таке зробити. І ніколи в житті не один сепаратист не зможе стрільнути зі «Смерча» в таку яму. Для того, щоб накривати такі цілі треба місяць тренуватися.

Ми дуже добре знаєм, коли були сепаратисти, добровольці, трактористи воювали… У Лисичанську на блокпості я стільки в своєму житті шприців не бачив, скільки було на тому блокпості.

Елемент громадянської війни взагалі-то присутній. Але треба розуміти і проводити історичні паралелі. Брати 18-19 рік. Без зовнішньої допомоги, зовнішнього впливу тієї громадянської війни би не було. Місцеві мешканці не визнають влади Києва і воюють під егідою Російської державою.

Місцеві не відчувають своєї відповідальності за все. Вони кажуть: «Ми за мир». Вони не розуміють, чому це все почалося. Росія дуже гарно продемонструвала в Чечні, чим закінчуються подібні «референдуми». І коли нам кажуть, що ми б’ємо по містах… Подивіться на Грозний у 1996 році і подивіться на Луганськ.

Нам завжди кажуть тільки одну фразу «По місту не стріляти». Зі всією відповідальністю, я як артилерист, заявляю: я зі своєї гармати не випусти ні одного знаряду по місту Луганськ.

Кожні чотири дня приїздить ОБСЄ і переписує номери машин, що вони стоять на місці. Але кожну ніч ми чуємо 31-ий, 29-ий блокпости, Трьохізбінку обстрілюють… Нечесно.

Коли я спілкувався з представником ОБСЄ, з ним була перекладачка з бейджем «Росія». Я знаю англійську, і вона перекладала з подвійним смислом, не на нашу користь. Її відсторонили від перекладання. Я запитав, чи їздять вони на ту сторону дивитися. Він відповів, що їздять, але їх там нікуди не пускають.

У мене є таке бажання, щоб як тільки на наші блокпости прилітає щось більше ніж 80 мм, то треба про це казати. Зараз піхота сама залишилася, це жах. Шановні, відводьте піхоту на рубежі, де її може прикрити артилерія. А не так, що хлопці зараз там сидять в поле. Бо коли по тобі працює артилерія, а ти без прикриття на якомусь рубежі, нічого веселого у цьому не має. Так не робиться», – розповів боєць.

Дмитро Пальченко, програма “Люди Донбасу” для Громадського радіо

Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація не обов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.