Ми обрали для себе шлях боротьби культурою, - голова майстерні “Оберіг”

Активіст з Костянтинівки, директор еколого-культурного центру “Бахмат” Володимир Березін каже: війна просто швидко, хоча і великою ціною, виявила в людях українську  ідентичність.

“Ті процеси, що були закладені ще у 1991 році, коли Україна здобула незалежність, пришвидшилися. Ми стали ідентифікувати себе українцями або навпаки”.

На думку Володимира Березіна, існує велика прірва у свідомості людей, що живуть на українській частині Донеччини і на окупованій. Боротися треба за дітей, у першу чергу, виховувати їх як патріотів.

Непідконтрольна сторона, судячи зі ЗМІ, приділяє цьому надзвичайно велику увагу, вважає активіст. Україна має активно проводити роботу з патріотичного виховання.

“Що треба робити? Треба виховувати хоча б дітей. Тих, яким 40-50 років, не треба вже чіпати. Ми їх втратили. У них брати, батьки, діти на тій стороні деякі воюють. Вони пов’язані пуповиною. Важливо не втратити дітей. Бо за 2-3 роки їм буде 18, 20, 25, вони будуватимуть Україну”.

Найкраще – шукати нетрадиційні підходи і знайомити з історією та культурою. І головне – більше спілкуватися.

“У нас є табір “БУР” – Будуємо Україну Разом. Нещодавно вони приїжджали до нас, 30 молодих людей з різних куточків України. До них долучилися 20 наших. Так, деякі сумнівалися, чи варто. Але тепер ці двадцять точно стали патріотами. При цьому, ніхто про патріотизм і не говорив. Просто вони спілкувалися з однолітками”, – каже Володимир Березін.

Про необхідність культурного розвитку говорить і Світлана Кравченко – голова творчої майстерні “Оберіг”, що у Бахмуті. Коли почалася війна, вона та її однодумці почали збирати колекцію старовинного українського одягу. Наразі мають близько 30 костюмів, найстаріша сорочка із села Парасковіївка, що у Бахмутському районі, 18 століття. Цю роботу треба продовжувати, розповідати про це, аби люди знали свою історію та культуру.

“Ми бачили, що таке війна, ми чули, що таке війна. Ми обрали для себе шлях боротьби культурою. Шлях важкий, довгий, часто невдячний. Але це єдиний шлях. На грунті культури воєн не було, воювали через економічні, політичні, земельні стосунки. А культура завжди об’єднувала людей, ми йдемо цим шляхом культури”, – говорить Світлана Кравченко.

А психологи одностайні: суспільство потребує примирення. Цей запит давно є. Більше толерантності стосовно думок і почуттів іншого. Це шлях, може і нешвидкий, але вірний. Пробачати і намагатися зрозуміти ближнього, – радить психолог Міжнародної просвітницької організації “Відкрита хата” Марина Вострова, яка нещодавно працювала з дітьми та педагогами зі Сходу України.

“Наш проект називається “Соціальна інтеграція через розвиток емоційного інтелекту та навичок миротворення у школах на Сході України”.  Бо соціальна інтеграція – це і є ті зв’язки, розуміння між різними верствами населення, підтримка, розуміння потреб один одного. Тоді накал, присутній у нашому суспільстві, коли переселенці вважають, що інші люди повинні їм щось компенсувати, на нашу думку, має спасти і перейти у співдружність українську, коли люди налаштовані на підтримку, на допомогу один одному, коли довіряють один одному”, – каже психолог Марина Вострова.

Наталя Поколенко з Донеччини для “Громадського радіо”