Обстрілів у Миронівському вже немає, але бомбосховища готові прийняти людей

Йдеться про Будинок культури селища Миронівське Артемівського району Донецької області. Населений пункт розташований кілометрів за десять від лінії розмежування. 22 січня місто почали обстрілювати. Обстріли тривали по 15 лютого, коли було оголошено перемир’я. Згадує завідувачка інформаційно-бібліотечного відділу будинку культури Наталя Філяєва:

“Ми спочатку не зрозуміли, що це. Коли це все розпочалося, я ще мала таку дурість побігти з дитиною по дорозі. Якийсь дядько кричить: «Що ж ти робиш, дурепо? Дороги ж обстрілюються!». Я рвонула дворами. Потім і двори ці обстрілювали. Я сюди добігла і тут ми два місяці були, тому що були дні, коли ми зовсім не могли висунути носа на вулицю”.

Будинок культури у Миронівському збудований ще за часів Сталіна, він має товстелезні стіни і в ньому наявне бомбосховище. Недивно, що саме сюди городяни побігли ховатися від обстрілів бойовиків з так званої ДНР. За словами Наталі Філяєвої, тут якийсь час мешкало 520 осіб. Лежаки обладнували з крісел, які були в Будинку культури та інших підручних матеріалів. У перші ж хвилини обстрілів зникло світло і вода. Наталя Філяєва каже, що вони знайшли вихід:

«Я через подругу обратилась… У нас уже ни света не было, ничего. В первые же минуты. Она мне в интернете понаходила все возможные телефоны, горячие линии. Мы начали обращаться в прессу. То есть мы на весь мир начали доказывать, что мы здесь есть, что мы существуем. Да, часть населения начали мы эвакуировать.  Все это было цивилизовано. Нацгвардия пришла на помощь. Вывозили людей. Чтобы там ни говорили. Пусть не брешут. Они в первую очередь нас и продуктами питания снабжали, и лекарствами, и людей вывозили. Пусть они вспомнят первые дни, как это все происходило. Потому у нас Красный крест объявился. Волонтеры. Все помогали, к кому бы я ни обратилась. Я обратилась в ДТЕК. Они предоставили восемь автобусов. У меня в день выезжало огромное количество людей».

Пані Наталя вважає, що все, що відбулося, має послужити належним уроком на все життя. Адже ніхто не знав, як себе поводити в такій ситуації:

“Население не знало, как себя вести. Вот я, например, бежала под бомбежками. Этого нельзя было делать. Да, в школах у нас проводились какие-то учения, как детям спуститься в бомбоубежище. Все. Я, взрослый человек, не знала, как себя вести при обстрелах. И когда в первые же дни у нас погибло несколько человек и получили ранения — у нас много раненных. Вот тогда мы поняли, что осколки убивают. До этого не доходило. И опять же. Как это так? Бросить поселок такой огромный, 8400 населения. И все начальство хопа и рвануло. Архивы повывозили. Так нельзя делать. Должен быть штаб, который в первые же минуты чрезвычайных ситуаций… неважно это бомбежка, наводнение, ураган какой-то… Мы от этого не застрахованы. Должны быть моментально приведены службы».

Сама Наталя Філяєва зробила висновки. Вона створила інвестиційний фонд, через який має намір залучити кошти на відбудову містечка. Сподівається, що небайдужі люди і організації знайдуться. 

Юрій Луканов з Донеччини, програма “Люди Донбасу” для «Громадського радіо»

 Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація необов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.