Переселенцям з Донеччини допомогли знайти роботу і житло в центрі України

Побували у багатьох містах, передусім таких, де є чимало підприємств, а відтак і можливість працевлаштуватися. Відвідали один з найбільших кар’єрів Європи, що на Полтавщині у Комсомольську, були на підприємстві «Лукас», що виробляє солодощі, побачили,  як роблять свічки на заводі у Кременчуці. Всюди питали про роботу і наявність недорогого житла. Деякі з учасників поїздки замислилися над переїздом. Сергій Штиря свого часу залишив рідну Горлівку і оселився у Краматорську. Чоловік каже, що роботу не може знайти, тож, можливо, доведеться, переїжджати до центру України.

«Я вже рік у Краматорську, роботу знайти не можу, заощадження закінчуються, тому як запасний варіант поїхав дізнатися альтернативу. Можливо, доведеться їхати далі, можливо, до центру України. Мені дуже подобається. Крім того, що я почув як переселенець про роботу і скільки зняти житло, я потрапив в ті місця, в які ніколи не потрапив за інших обставин. Дуже пізнавально та дуже цікаво», – ділиться Сергій.

І житло, і роботу за час поїздки знайшла родина Олени Лузакової з Донецька, що нині мешкає у невеликому містечку Українську.  Олена говорить, що для них там немає перспектив, тож з трьома дітьми згодні перебратися до Кременчука.

«У Кременчуці нам пояснили: є житло, є робота, є перспективи. Розповіли реальну картину. Не кричали, щоб ми приїхали і нам тоді почнуть допомагати. Після конференції ми спілкувалися з волонтерами. Ми поїхали в поїздку саме з метою, щоб визначитися з подальшим місцем проживання, бо Українськ нас не влаштовує,  це маленьке промислове вимираюче місто. Відбувся діалог, де нам одразу запропонували і житло, куди можна приїхати на перший час, поки знайдеш роботу, і почали одразу чоловіку шукати роботу, куди реально можна влаштуватися», – розповідає Олена про свої плани.

Під час подорожі переселенці поєднували культурну складову з поставленою метою. Змогли опанувати основи петриківського розпису, навчилися ліпити з глини і робити ляльку-мотанку.

Відвідали козацькі місця на Чигиринщині і шевченківські у Каневі. Олена з Селідового зізнається, що насправді відкрила для себе центр України.

«Для мене Україна ділилася на Крим, Схід, а решта — Західна Україна. Я навіть не розглядала, що є північна частина, центральна. А зараз побувала у центральній, але я б їх віднесла до сходу, бо дуже нагадують наших людей», – каже Олена.

А ще додає, що вони з чоловіком і двома дітьми теж готові пакувати валізи і їхати на Полтавщину.  

«Дуже сподобався Кременчук. Якщо ми вирішимо переїхати, то до нього. Черкаси ще не роздивилася, але для людей з Донеччини не дуже прийнятна середня зарплата і ціни на квартири, не витримують жодної критики», – говорить Олена, яка свого часу з родиною залишила Донецьк.

 Світлана, що нині живе у Бахмуті, каже: вкотре переконалася, що українці — дуже гостинні люди.

«Найбільша цінність України — це її люди. Мене вразили люди, ставлення. Люди, які люблять свою Батьківщину, свою справу, у яких горить внутрішній вогонь всередині і запалює все навколо», — каже Світлана.

До речі, у Кременчуці, що фактично є швацькою столицею України, вона теж готова шукати кращої долі. За фахом жінка — швачка. Тож разом з донечкою Софійкою готова переїхати.

Більшість учасників поїздки зруйнували для себе стереотипи, що донецьких не люблять. Навпаки, останнім часом саме донецьких стали більше кликати на роботу, бо у них краща фахова підготовка та більша мотивація — закріпитися на новому місці. Про це говорили запрошені на зустрічі переселенці, які у 2014 році теж приїхали до центральної України.

Під час подорожі відбулося чимало зустрічей – з переселенцями, волонтерами, соціальними працівниками. У центральній Україні намагаються не вживати слово переселенці, ці люди прагнуть стати поселенцями і максимально інтегруватися у нову для них громаду.

Подорож для переселенців була безкоштовною, усі витрати — переїзд автобусом, готель, харчування і відвідування культурних місць — взяла на себе Краматорська міська громадська організація «Фонд розвитку громади». Ініціатори поїздки вже замислилися над тим, аби невдовзі повезти іншу групу переселенців відкривати для себе Україну.

Публікація створена за підтримки Фонду Гайнріха Бьолля