Громадське радіо
«Ви из Авдіївки?
Да.
Як ви тут?
Не приведи Господь. Думал в погреб бежать. Не спишь — стреляют. На улицу вообще не выхожу.
А виїхати?
Куда ехать?
Як давно в Авдіївці живете?
Всю жизнь. Как говорят: все життя. Я ж хохол. И фамилия у меня Толстый».
Чоловік скаржиться, що моніторингова місія ОБСЄ давно тут не була. Коли спостерігачі приїжджають — обстрілів немає.
«И где ОБСЕ? Когда приезжали, тогда хорошо было.
А коли ОБСЄ приїздить тут не стріліяють?
Тишина и спокойствие.
З сім’єю тут живете?
Да, с супругой .
І як багато людей в цьому районі живе? Всі живуть, які були, чи повиїжджали трохи?
Юлька, Вовка… 4, 5, 6… Восемь семей.
А діти є?
Конечно.
Маленькі?
Вот здесь инвалид. Помогают им. Привозят одежду, такое.
Цей район часто обстрілюють? Не позиції солдат, а житлові?
Постоянно. Зайдешь во двор, а там 5,45 валяется. Супруга вообще боится на улицу выйти. Сегодня погода хорошая, хоть постирались. А то вообще завал.
Девушки, страшно, очень страшно. Ну мы уже привыкли немного.
Як Ви думаєте, що буде з цим всім?
Знаете, я смотрел, Порошенко хорошо сказал. Давайте выборы в Донецке, давайте договариваться. Видел по телевизору. У нас украинское телевидение. Ну есть и два канала российские.
Я всегда в больницу ложился. Всю жизнь в Ясиноватой работал. А теперь хрен туда в Ясиноватую попадешь.
Ви на пенсію живете?
На пенсию. Сегодня пошел, за газ и за свет — полтора куска раз, и полтора куска на жизнь. Проживешь на полторы тысячи?»
Чоловік набрав з криниці воду та повертається додому під звуки обстрілів, які дедалі інтенсивніші, незважаючи на те, що тільки дванадцята година дня.
Анастасія Шибіко з Авдіївки для «Громадського радіо»