«Тут і в «ЛНР» такі самі люди» – жителі Станиці Луганської

— Будинок згорів повністю. Я залишилася у халаті, дід – в шортах. Оцей весь одяг – все в нас чуже. Як починаються в нас тут нехороші справи, ми живемо в підвалі. Вся вулиця до нас в підвал приходить, так і виживаємо.

— Як останнім часом, стріляють?

— Зараз ні. Є якісь порушення, але це не до порівняння з тим, що тут було. Зараз дріб’язково. О 2 годині дня ви тут людей не побачите. Всі зачинено, всі розходяться по домах. Хіба хто на перехід. Особливо у вихідні. В робочі дні хоч ще з роботи хтось біжить.

Ось будинок горів. Ми лише з підвалу прийшли. Наче обстріл припинився. Прийшли з підвалу, а в кімнаті чогось світло. Глянули, а це будинок горить. Вікна всі побиті, в даху діри.

— Хтось допомагає відновлювати, ремонтувати?

— Обіцяють нам на весну якусь допомогу. Щось відбудувати: стіни, дах. В нас ще дочка хвора – онкологія. Біда одна не буває. Я побита вся. Дід в кукурудзі впав, а я була завалена в будинку.

— Багато людей виїхало?

— Дуже багато. Але, знаєте, починають потрохи повертатися. Тихіше стало – люди приїжджають. Десь 60% точно виїхали. Молоді взагалі немає. Але зараз повертаються, з дітками маленькими. А будинки розбиті. Як би не було і де б не були – стараються повернутися. У Львові багато наших і в Житомирі. Хто де. В кого родичі, знайомі були – всі виїжджали. А нам їхати… Ми побиті були, нам не до того. Ми були в такому стані, що куди там?..

В нас люди дуже багато жили. Всі займалися теплицями. Мали будинки, машини. Тут пів міста (Луганська) собі будинки ставили. Є в нас район, де дво- і триповерхові будинки, там такі вілли… Всі дачі будували тут, у нас. І з Луганська, і з Алчевська – з яких тільки міст не було!

—  Чи є ті, які працювали в Луганську, а жили тут, і з початком бойових дій переїхали до Луганська?

—  Є такі. І багато молодих, які живуть у Луганську, а батьки – тут. Бояться, в декого діти малі. Ті діти, які були тут, заїкаються, налякані. Їх по підвалах ж волочили. Важко було. Оживає Станиці, свята у нас тепер навіть є.

— Як взагалі місцеві ставляться до розведення військ? За? Проти?

— Мені здається, все одно. Особливого напруження в цьому питанні нема. Всі люди однакові. Що в «ЛНР», що в нас. Вони там радяться, домовляються між собою, а нам… Головне, щоб не стріляли, щоби був мир. А як це вирішить влада – для нас не має великого значення.

— Багато людей приїжджає з непідконтрольних територій сюди, щоб пенсії отримувати і т.д.?

— Звісно. На пропускному пункті такі черги! Аби пройти, люди стоять по 6-7 годин. У нас автобуси є до Харкова, Старобільська, Рубіжного…

— Для чого люди їдуть? Гроші знімати?

— Пенсії отримувати. І продукти в нас дешевші. Молочне, м’ясо, риба. В нас все дешевше, ніж у Луганську. Люди замовляють пропуски, приходять сюди, скуповуються. Виживати якось треба.

— Тобто, тут постійно є люди, які звідти переходять?

— Звісно! З цим все нормально. Лиш би не стріляли. А якщо мир – тоді все добре», – розповіли «Громадському радіо» Валентина Яківна та Іван Петрович, жителі Станиці, які не виїжджали звідси навіть в час активних бойових дій.