У Черкасах волонтери плетуть сітку для військових за авторською технікою

Як жартують її колежанки: «жінка тримає оборону у вихідні і будні». Для неї волонтерська діяльність розпочалася з подій на Майдані і триває до цього часу. Спочатку разом з чоловіком намагалися допомагати фінансово: передавали посилки, одягали хлопців на війну. Коли ресурси вичерпалися, вирішила допомагати власноруч.

Розповідає, що на початку воєнних дій на Сході, до їхнього осередку приходило чимало т.зв. «туристів», які робили фото для розміщення у соціальних мережах. Але такі люди довго в осередку не затримувалися. Так, із 300 людей, які на хвилі патріотизму приходили до них, сьогодні залишилося тільки 70. Натомість з 8 центрів допомоги, кількість скоротилася до 5.

Причиною волонтери називають абстрагування і втому від війни. Лариса Теленько, яка очолює осередок у приміщенні черкаської школи № 31 каже, що їй пощастило, адже директор і завуч до так званих «черкаських павучків» ставляться з розумінням. До того ж, під час великої перерви до неї часто приходять вчителі і долучаються до плетіння:

«Дуже важливо, щоб такі осередки були саме у школах, тому що дуже багато говориться, дуже багато розказують про патріотизм, про державницьку позицію, про любов до України, про захист України, але коли доходить до справи, дуже мало людей здатні на вчинок. Причому не на якийсь геройський, а на елементарну дрібницю, з яких складеться щось велике і врятує чиєсь життя. Зупинитися… Ну я вважала би це зрадою. Усі втомилися. Єдина думка: «а вони там не втомилися?!». Піднімаєшся, ідеш і робиш. Це не важко. Це дуже легко. Просто треба дуже захотіти».

Техніку плетіння волонтери вигадали самостійно. Головне, щоб готова сітка не провисала і мала піксельний орнамент. Під час плетіння також враховують і пору року: навесні і на початку літа військові просять світло-зелений камуфляж, зараз же – мають переважати вже жовтуваті кольори, а зимою – сірі та білі.

«Бійці знають, який регіон плете сітки і передають інформацію одне одному через соціальні мережі», – кажуть волонтерки.

Координатор волонтерської ініціативи «Наш батальйон» Ірина Сенченко розповідає: «якщо замовлення термінове – обдзвонюємо усіх потенційних волонтерів, і тоді дівчата сітки плетуть вночі».

Одну сітку на 18 кв. метрів чотири жінки можуть сплести за два дні, якщо працюватимуть по 4 години. Звісно це приблизні розрахунки, адже усе залежить від потрібних об’ємів, кількості працівників та вільного часу. За словами Ірини, замовлення надходять щодня через дзвінки і соціальні мережі.

Працівниця Черкаського краєзнавчого музею Тетяна Григоренко теж два роки працює для переводої. Сітки плете кілька разів на тиждень після роботи, присвячуючи цьому 3-4 години:

«Знайомі мої ходили разом зі мною. А потім багато хто покидав, відійшли від цього. А я не можу. У нас там компанія дуже гарна склалася. Ми в основному усі приходимо увечері, друга зміна, так би мовити. У нас там така інтелігенція є. У нас там вчителі, бібліотекарі, от я – музейний працівник, працюю в краєзнавчому музеї. Є у нас там пенсіонери, які економістами були, бухгалтерами. Так, як я – історик, розповідаю різні історії з нашого міста, області, взагалі про історію. Звичайно, вона затягує ця робота і уже покинуть ти не можеш».

Ірина Сенченко додає: «на жаль, чимало людей до цього часу навіть не розуміють, що на території країни ведуться військові дії». Це волонтерів дивує найбільше:

«Спочатку телефонували люди і питали: а скільки ви платите за сітки? (сміється – авт.) Я пояснювала: «Люди, ми це робимо на добровільних, волонтерських засадах». І після цього люди просто клали слухавку. Я розумію: у всіх якісь свої є причини. Але ніхто нікого не заставляє кожного дня приходити по 3-4 часа, робити надприродні речі. Ні! Просто не бути байдужими і мати розуміння, що ця біда може прийти сюди».

Усю інформацію про роботу організації, потреби військових та волонтерів, можна знайти у мережі Фейсбук, увівши у пошук «громадська ініціатива «Наш батальйон». Волонтери запрошують усіх охочих, хто прагне допомогти військовим, разом з ними плести маскувальні сітки.

Ірина Філенко з Черкас для «Громадського радіо»