Волонтерів потягу єдності вразило, як їх приймали на Донбасі

Протягом тижня понад 120 волонтерів – художників, майстрів декоративного мистецтва, музик, істориків та письменників побували у Слов’янську, Краматорську, Торецьку, Покровську, Костянтинівці.  Сотні людей приходять на вокзали, охоче долучаються до майстер-класів, різноманітних лекцій, інших соціальних та культурних заходів.

«Сюди мені набагато цікаві їздити, ніж будь-куди. Тому що тут люди спраглі до того, що я розказую, роблю а царині культури. У мене найкращі спогади про виступи тут. Коли ми приїхала в Краматорськ, нас зранку зустрічали на вокзалі, за мною приїхали дев’ять машин в різні місця мене везти. Я кажу, як мені поділитися на дев’ять. І всі хочуть, ждуть», – говорить Сашко Лірник – відомий казкар, один з організаторів потяга єдності.

Сам письменник не вперше на Сході України, зізнається, що йому тут завжди цікаво. Діти талановиті, а з-поміж місцевих – чимало патріотів України.

« Дуже добрі зустрічі, дуже гарні. Це надзвичайна подія. Ніхто не знає, як це важко, як ми втомлюємося. Але дійсно, воно того варте. Усі задоволені. Ніхто грошей не отримує, це волонтерство. Ми покинули родини, роботу, хто як може – відпросився, листи студенти написали. І ми їдемо із щирою душею об’єднати Україну. Ми її  об’єднуємо», – запевняє Сашко Лірник.

А Олеся Корягіна з агітпотягом на схід приїхала вперше. Каже, для себе точно зруйнувала стереотипи.

«Завжди мене дивував цей патріотизм на сході, така сила духу і вмотивованість, інколи відсутність страху, що межує з ризиком для життя,  у місцевих волонтерів. Були настроєні, що тут багато ворожо налаштованих  людей. Але ми спілкуємося і націлені на волонтерів та дітей. Висновок такий: діти скрізь однакові, вони дуже відкриті», – говорить волонтерка.

 Олеся плете маскувальні сітки для бійців, під час поїздки, зупиняючись у кожному місті, разом з городянами плела сітку-прапор, що залишає в подарунок, а ще різнокольорову Україну. Її не розділиш на шматочки, лише в єдності – її сила.

Приємно, що кожного разу найактивніше до плетіння цих патріотичних сіток долучалися саме молодь і діти.

« Привезли з собою два проекти. Це кольорова Україна, яку ми плетемо в кожному місці, де спиняємося, ми її закінчимо в Києві, коли повернемося 29 числа. І плетемо прапор України в кожному місті в подарунок місту. Сьогодні ми у Костянтинівці, лишаємо прапор військові   частині, а завтра сплетемо для міста», – каже Олеся.

Пані Олена Лугова – одна з волонтерок потягу. Вона робить дивовижні речі лоскутковою технікою. При цьому говорить, що вражена талановитими дітьми Донеччини, які і для неї змогли показати, на що здатні.

«Чому я привезла свої роботи. Я кажу: відкривайте свої шафи, діставайте старий одяг, мереживо, сукні. З цього можна робити витвори мистецтва, які, до речі, можуть дорого коштувати. Вже два роки мою виставку чекають у Лондоні, але я показую їх тут», – говорить волонтерка.

Не в усіх містах все проходило добре, кажуть організатори потяга.

В одному їх не пустили до школи, хоча заздалегідь погоджували це. В іншому не надали транспорт на вокзалі. Та це нікого не засмутило. Все одно городяни всюди радо їх  приймали. В деяких містах почали демонструвати, на що і самі здатні. Так, у Костянтинівці на знак подяки влаштували на площі цілий концерт силами місцевих колективів ще до виступу гостей.

Такі заходи об’єднують – переконана костянтинівська учителька Людмила Задорожня.

«Сьогодні волонтери, коли проїдуть по школах Костянтинівки, побачать чудові концерти у відповідь, що культура є, наш край культурний. Наше завдання – культурою обмінюватися. Відстані далекі, якісь родзинки є на заході і на сході. Головне, щоб ми почали ними обмінюватися. Ми беремося за руки і просто спілкуємося. Це воно і є – з душі в душу», – говорить Людмила Задорожня.

Невдовзі додому учасники потяга повертатимуться з гарними враженнями від спілкування з мешканцями Донеччини, а також необхідністю надалі продовжувати цей діалог. Кажуть, тепер черга за Сходом. Місцеві волонтери готові збиратися в дорогу.

Наталя Поколенко з Донеччини для «Громадського радіо»

 

Матеріал створено за підтримки Фонду Гайнріха Бьолля