Про це у спільному проєкті Громадського радіо і Міністерства з питань реінтеграції «У фокусі Мінреінтеграції» ми поговорили із нашими гостями.
Це мати зниклого безвісти у 2014-му році Олександра Яремчука Вікторія Яремчук, менеджерка з адвокації Центру прав людини Zmina Альона Луньова і засновниця ГО «Берегиня», яка займається допомогою родинам зниклих безвісти Алла Макуха.
Альона Луньова: Україна почала враховувати міжнародний досвід країн, які пережили збройний конфлікт, тому що спеціальний спосіб розшуку осіб зниклих безвісти в умовах збройного конфлікту відрізняється від звичайної ситуації розшуку зниклих осіб тим, що коли йдуть бойові дії звичайні системи розшуку осіб через поліцію не працюють. Тим більше, коли існують окуповані території, де робота державних органів України не можлива.
У квітні 2022-го року у законодавство були внесені зміни, які запровадили посаду Уповноваженого з питань розшуку осіб, зниклих безвісти, який є національним координатором. До нього можна звертатися, адже до нього стікається вся інформація стосовно осіб, зниклих безвісти під час збройного конфлікту, і який може комунікувати з органами державної влади та з родичами і пояснювати — яким чином відбувається процес розшуку, який прогрес, які дії необхідно вчинити для пришвидшення розшуку і так далі.
На мій погляд ця система здатна бути дуже результативною і вже зараз демонструє цю ефективність.
Альона Луньова: Уповноважений з питань розшуку осіб, зниклих безвісти, Олег Котенко озвучував цифру у 4500 осіб. Точних цифр немає, адже частина людей перебуває у полоні. Дуже часто українська влада не має доступу на територію ведення активних бойових дії, плюс частина територій окупована. Тому ми не можемо знати, скільки людей перебуває у полоні.
Читайте також: Ми нарахували близько 7 тисяч полонених захисників Маріуполя — мати полоненого морпіха
Альона Луньова: Звичайно, може. Якщо, наприклад, сусід був забраний окупантами, зник і не з’являться після звільнення території, обов’язково потрібно повідомити.
Альона Луньова: Після того, як заява людини буде опрацьована і потрапить до реєстру осіб, зниклих безвісти, то протягом місяця має бути призначена пенсія по втраті годувальника тим родичам, які перебувають на утриманні особи, зниклої безвісти.
Наскільки мені відомо, пенсії зараз призначаються попри те, що реєстр зниклих безвісти ще не сформований. Держава намагається підтримати родини зниклих безвісти в умовах збройного конфлікту.
Тому потрібно звернутися до пенсійного фонду та до Уповноваженого із запитом того, чи внесена до бази даних інформація про особу, зниклу безвісти.
Альона Луньова: Має бути документ про внесення інформації в реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Що стосується призначення пенсії, то у пенсійному фонді є стандартні процедури. Основні важливі документи — підтвердження того, що особа, яка заявляє, перебувала на утриманні або була матір’ю дітей зниклої особи, тому що діти або особи з інвалідністю, які перебували на утриманні, мають право на таку пенсію.
Тобто потрібні три базові документи:
Вікторія Яремчук: Мій син, молодший сержант третього полку спецпризначення Олександр Яремчук зник безвісти 24 серпня 2014-го року. Їхня група була відправлена на Савур-могилу забрати поранених бійців. Під час повернення вони потрапили в засаду. Відома доля Сашиних побратимів, відома доля двох поранених, яких вивозили з Савур-могили, але доля Саші невідома.
У листопаді 2014-го року я їздила на окуповану територію, щоб спробувати з’ясувати обставини, спілкувалася з місцевими мешканцями, але територія окупована: люди, можливо, щось і знали, але не все розповіли.
З 2014-го року ми отримали сотні відписок з усіх інстанцій, куди ми тільки не зверталися. Коли хлопці поїхали на Савур-могилу забирати поранених, це була окупована територія на майже 50 км. Така стояла задача. Свідки казали, що коли кацапи на них натрапили, вони навіть не очікували, що у наших хлопців вистачило стільки сміливості і зухвалості заскочити так далеко до них в тил. Коли росіяни зустріли наших, то подумали, що це їхні, сигналили їм. Але коли вже машина поверталася з пораненими, окупанти зрозуміли, що щось не так.
Алла Макух: Ми зараз бачимо, що полонених переміщують у різні місця утримання, навіть у Росію. Коли ми говорили, починаючи з 2014-го року, що наших хлопців також могли переміщувати у Росію, в інші місця утримання, нам ніхто не вірив.
Зараз вже є розуміння, що полонені можуть перебувати в різних місцях, і я дуже вдячна, що зараз цими питаннями пошуку і звільненням полонених займається саме держава. Адже вона може на своєму рівні вирішувати дуже багато питань.
Читайте також: Я хочу, щоб усі зрозуміли: у полоні можна вижити, не продати свою позицію і залишитися людиною — Людмила Гусейнова
Алла Макух: За допомогою Міжнародного комітету Червоного Хреста організовували Zoom-конференцію з рідними мамами, дружинами полонених представників «ДНР», які перебували на території України. Ми дуже добре спілкувалися у тому сенсі, що ми їхнім полоненим передавали ліки, а вони нашим полоненим передавали гуманітарну допомогу, яку нам вдалося завезти на територію Донецька. Вони передавали допомогу у Макіївську колонію.
Ми їздили в Донецьк, спілкувалися з представниками так званої «влади», нам навіть вдалося побачити своїх синів, але це не прискорило їх звільнення.
Зараз, коли цими питаннями займається держава, все стало простіше і набагато ефективніше. Ви ж бачите, щоб обміни відбуваються майже кожен тиждень.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі