Скрін з Youtube-каналу Дмитра Гордона
Артем Шрайбман: Насамперед він звертається до своєї внутрішньої аудиторії. Такими заявами хоче показати, що він господар становища, що це він запросив ядерну зброю, контролює її і може використати. Можливо, за дзвінком Путіна, як він сказав. Але, у разі агресії, за його словами, сам вирішуватиме, що робити з ядерною зброєю. Ну, це, певна річ, не так. І всі, включно з білоруськими дипломатами і Москвою на всіх рівнях заявили, що ніхто Лукашенку передавати ядерну зброю не буде. І це, в принципі, очевидно, що жодного сенсу для Путіна ділитися своїми ядерними бомбами із Лукашенком немає.
Друга аудиторія, до якої він звертається, це, звичайно ж, сусіди Білорусі, яких Лукашенко розглядає як своїх потенційно військових ворогів. Він, на мою думку, цілком реально вірить у можливість військової атаки проти нього з боку сусідів: країн НАТО та України. У нього ці антипольські, антилитовські фобії досить сильно сидять у голові.
Він думає, що в 2020-му році спробували його повалити саме ці країни ось таким політичним шляхом, а тепер, коли почалася повномасштабна війна в регіоні, вони не побояться повторити з ним те саме, що зробили з Хусейном або там з Каддафі.
Це такий його автентичний світогляд. Тому він намагається налякати їх у форматі Кім Чен Ина. Коли є ядерна зброя в країні, значить, «ви на нас не підете, ви не будете з нами нічого робити». Він намагається використати цю логіку у вигляді ядерної зброї як своєрідний амулет від міжнародного тиску.
Лукашенко з перших років свого правління розповідає про те, як поляки мріють поділити Білорусь по тих же кордонах, що було у 20-ті та 30-ті роки (йдеться про 1921-рік, коли захід Білорусі відійшов до Польської Республіки за Ризьким мирним договором між нею, з одного боку, та РСФРР та УСРР, з іншого. Сучасні Берестя, Городня, частини Мінської та Вітебської областей були частиною Польської Республіки до 17 вересня 1939 року — прим. ред.). Він справді повторює це раз на кілька місяців. Це не жарт і не перебільшення.
А до литовців ставлення трохи інше, не як до потенційних загарбників, а просто як до такої «шавки США», яка дозволяє собі заважати Білорусі транспортувати свій калій через Балтійське море, дала притулок опозиції і просто «ворожа країна».
В останні роки Україна, на мою думку, стала в цей же ряд для Лукашенка. Я не можу сказати, що це має якісь саме антиукраїнські шовіністські настрої саме на адресу українців як народу. Але українську владу він сприймає вороже. Оскільки йде війна, в якій він є співучасником агресії, і тут було б дивно, щоб він дивився якось інакше на українську політичну еліту.
Це насамперед спроба залякати сусідів. Думаю, ми побачимо такого набагато більше найближчими днями тижня з двох причин. По-перше, у Вільнюсі незабаром саміт НАТО. Це буквально може бути навіть у десятках кілометрів від того місця, де Путін з Лукашенком розміщуватимуть ядерну зброю. І Путін позначив дедлайном якраз 7 липня, що «після 7 липня ми розміщуватимемо ядерну зброю». Саме через 5 днів після цього у Вільнюсі саміт. Я не вірю у такі збіги. Я думаю, що це саме спроба просто нагадати про себе. А по-друге, причина в тому, що НАТО і загалом і США та інші гравці поки що не реагують серйозно на всю цю ядерну чехарду із заявами. Усі розглядають це як частину великого ядерного шантажу, як спробу підняти ставки, щоб відмовити Захід підтримувати Україну. Не ставляться до цього всерйоз.
І ось це дуже дратує і Мінськ, і Москву, (насамперед Москву), що шантажу ядерному вже кілька місяців, принаймні білоруському напрямку, а реакції немає. І я думаю, що тому ми почуємо більше таких криків, залякувань.
Буде багато демонстративних військових жестів, коли цю зброю будуть під камерами розміщувати, везти. Це все інформаційна операція. Оскільки вона не досягає психологічного ефекту, потрібно підвищувати її гучність.
Читайте також: Лукашенко зацікавлений у будь-яких поїздках, бо увесь світ не визнає його президентом — політологиня
Артем Шрайбман: Треба розуміти, що рук Лукашенка на цій ядерній зброї не буде. Цього буде багато в словах, у риториці, але цього не буде на практиці. Путін такий самий автократ, такий самий деспот, як і Лукашенко. Він не допускає когось іншого до свого найважливішого ресурсу — ядерної зброї. Тому в будь-якому випадку, якщо ядерна зброя колись застосовуватиметься у цій війні або у війні з НАТО, то це буде рішення Путіна. Це не буде внеском Лукашенка.
Його, може, навіть не спитають. Він потім може розповідати все, що завгодно. Він сьогодні розповів, що Україна вже нібито «140 тисяч солдатів втратила» лише за цей тиждень контрнаступу. Це все зовсім не стосується реальності. Насправді Білорусь є співучасником агресії, принаймні білоруський режим.
Я розводив би ці поняття, тому що в нас є спірна легітимність, вірніше, визнана легітимність влади. І є просто масив опитувань громадської думки, які показують, що білоруси перебувають на іншому боці: не хочуть ані ядерної зброї, ані співучасті у війні. Тому білоруська влада — абсолютний співучасник цієї війни, вона сама цього не приховує. Визначення ООН з погляду агресії тут чітке. Надання території для вторгнення.
І у зв’язку з цим, з погляду міжнародного права, Україна вже не має обмежень на завдання ударів для самооборони по територіях країн-агресорів. Якщо військові не б’ють по житлових кварталах, а сфокусовані саме на військові об’єкти, то вже немає жодних заборон та табу з цього погляду. Тому ядерна зброя тут несуттєво змінює диспозицію.
З політичної точки зору, якщо з’явиться інформація, що ядерна зброя в Білорусі ось-ось готується до запуску, я не уявляю, влада якої країни не скористається можливістю: превентивно завдати удару по ядерному сховищу або полігону. Це екзистенційне питання. А тут, до того ж, це буде абсолютно легально.
Усім очевидно, що Україна показує, що її не стримає російський кордон для завдання ударів, якщо це необхідно. Білоруський кордон і якісь спроби розмовляти з Лукашенком, які були до цього, також не стануть на заваді.
Дивіться також: Лукашенко пообіцяв ядерну зброю всім, хто вступить до «союзу Білорусі та РФ» (ВІДЕО)
Артем Шрайбман: Тут є два окремих питання. По-перше, з точки зору злочину агресії, в якому Лукашенко сам багато разів зізнавався, що він співучасник (і тут немає жодних сумнівів з доказової бази). Але Міжнародний Кримінальний суд не виніс проти Путіна ордер за цією статтею (про агресію), там є юридичні накладки. Річ у тім, що Україна зробила заяву про визнання юрисдикції цього суду до того, як в цьому суді за його статутом агресію визнали злочином. Тому справа проти Путіна не за агресію, і не за обстріли житлових будівель.
А за дуже вузький злочин, пов’язаний з вивезенням дітей, у якому він сам під камери зізнався.
Якщо ми відкидаємо агресію, то треба дивитись на докази. Якщо в білоруської опозиції чи української прокуратури є докази, що особисто Лукашенко давав якісь накази, пов’язані з депортацією цих дітей, їхнім перевихованням, навчанням на за російськими програмами — це можливо. Я просто не бачив таких доказів, але, можливо, вони є. Тоді це може стати підставою для суду ухвалити таке рішення.
Але я думаю це буде непросто. Тому що Лукашенко не контролював вивезення цих дітей, ясна річ. Усе, що йому можна приписати, це що в його санаторіях ці діти оздоровлювалися, чи їх кудись вивозили з окупованих територій. Тут питання, чи готовий міжнародний суд піти так далеко, щоби і через це видавати ордер. Якщо це зробити, то треба в РФ на сотні, якщо не на тисячі людей, видавати ордери. Тому що там стільки людей залучили до цієї процедури…
З іншого боку, я бачу тут політичну зацікавленість. Кілька разів Володимир Зеленський говорив, що головна мета України стосовно Лукашенка — зробити усе можливе для того, щоб він не втрутився у війну ще глибше. Тому Україна намагається не ескалувати без необхідності. Україна не відповідала на удари з білоруської території, не входить в офіційний контакт з білоруськими демократичними силами.
Нагадаємо, як зазначив Артем Шрайбман у розмові з Громадським радіо у лютому 2023 року, Лукашенко зараз у найбільшій залежності від РФ за весь час свого керування. Доволі популярний наратив в Україні та на Заході, що Лукашенко, нібито, опирається тискові Путіна. Цей міф вигідний Лукашенку. Нема підтвердження того, що Путін хоч раз упродовж останнього року чогось такого від Лукашенка вимагав, чого б він не виконав.
Лукашенко 9 червня на черговій зустрічі з Путіним у Росії обговорили розміщення ядерної зброї у Білорусі, одразу ж після того, як 7 – 8 липня завершиться підготовка споруд для неї.
Напередодні, 25 травня 2023 року, у Мінську відбулася двостороння зустріч білоруського міністра оборони Віктора Хреніна та російського Сергія Шойгу. Вони підписали угоду про порядок розміщення російської нестратегічної ядерної зброї у сховищі в Білорусі, рішення про її застосування лишається за Росією.
Відомо також, що Генпрокуратура України розслідує роль Білорусі в примусовому переміщенні дітей з тимчасово окупованих Росією українських територій. Російські окупанти вивезли через Білорусь понад 2,5 тисячі українських дітей. Станом на 1 червня Україні вже вдалося повернути 371 дитину.
Довідка: Артем Шрайбман — білоруський політичний аналітик, який у 2021 році виїхав з Білорусі в Україну, у 2022 — до Польщі. У минулорічному інтерв’ю для Громадського радіо Артем Шрайбман розповів, чому виїхав з Білорусі.
Читайте також: Окупували, а потім «рятували»: історія гостомельця, якого росіяни вивезли в Білорусь і зняли на ТБ
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS