Фото: ДПСУ
Гість — медіаексперт директор Інституту постінформаційного суспільства Дмитро Золотухін. Говоримо про колонку Дмитра під назвою: «Тупик історії. Антифукуяма, або Сім рівнів війни».
Дмитро Золотухін: У нас у війни є саундтрек. Андрій Хливнюк колись заспівав на Софіївській площі пісню «Ой, у лузі червона калина», і вона практично стала виразом того що відчуває кожний українець, і настільки потрапила в очікування ЦА, що, по суті, стала гімном того, що відбувається в Україні. Це лише один невеличкий шматочок пояснення того, що події, які відбуваються зараз на планеті, розгортаються, як голівудський блокбастер. І цей блокбастер є таким, що має очевидного протагоніста, абсолютне добро, яке уособлює Україна, і абсолютне зло, з яким бореться абсолютне добро. І ось ця концепція того, яким чином відбувається цей голівудський блокбастер, говорить про те, що головним буде не те, в кого більше зброї, більше снарядів, більше потужностей, а головним буде те, про що думають люди у світі.
А люди думають про те, яким чином вони спостерігають за розвитком цього блокбастеру в себе на екранах, в інтернеті, у стрічках соціальних мереж, у YouTube, і так далі.
І саме тому Володимир Зеленський є зараз неймовірною політичною зіркою, що іншим політичним лідерам, які стоять на одній з ним сцені, коли вони дають пресконференції, залишається лише тихесенько кивати, піддакувати Зеленському, і вони не можуть нічого йому впоперек сказати. Але натомість у західній пресі, такій як The Washington Post, New York Times дуже часто відбуваються вкиди наративів, що «Ну давайте українці не будуть так сильно оптимістично очікувати на результати свого контрнаступу», «Ну давайте ви задумайтесь, що буде після контрнаступу», «Ну ось Столтенберг говорить, що ми надали 98%, а де ж ті 2%, які вони не надали, і що в них входить?» і так далі. Саме тому перемогою в цій війні буде історія, яку ми нав’яжемо всьому світу, і ця історія буде про поразку Росії.
Як каже Байден: «ми будемо підтримувати вас стільки, скільки потрібно». Але Україні не треба так, нам потрібно завершити все до кінця цього року, ну максимум до перевиборів Путіна у вересні 2024. А у зв’язку з цим потрібно говорити не про українську перемогу, а про російську поразку.
З українською перемогою в принципі весь світ погоджується. Єдине що, вони не розуміють, що це гра з нульовою сумою, і там де одна країна перемагає, інша повинна отримати поразку. А от російської поразки люди вже дуже і дуже бояться. І в Вашингтоні, і в Брюсселі, і в Парижі, у Пекіні.
Тому що російська поразка буде перевертати черговий раз архітектуру міжнародної безпеки у всьому світі, яка пов’язана, в тому числі і з Росією, як отримувачем одного з найбільших ядерних арсеналів. І як контролера і донора безпеки (яким вона вже не є) в країнах Середньої Азії і на Ближньому Сході.
Саме тому історія про російську поразку має стати нашим пріоритетом в метавійні, у війні понять і наративів.
Читайте також: «Ми повинні сказати це: Росія — фашистська держава» — Тімоті Снайдер
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS