«Шкода, що саме такі резонансні справи допомагають рухати реформи»: правозахисниця про зґвалтування на Закарпатті

«З площини приватного обвинувачення в площину публічного»

Лариса Денисенко: Сексуальне насильство — не дорівнює зґвалтуванню. Такі злочини, як зґвалтування треба переносити зі справ приватного обвинувачення в справи публічного обвинувачення, щоб не лише на потерпілу покладати все це. Зараз ми маємо багато замовчуваних справ, тому що потерпіла не хоче подавати заяву. Ми бачимо наскільки ці злочини та права потерпілої намагаються затерти. Часто її звинувачують. Тому я вважаю, що це треба перенести з площини приватного обвинувачення в площину публічного. В такому випадку правоохоронні органи зможуть починати розслідування, маючи певні докази, навіть якщо вціліла не подає заяву.

Навіщо в суді позитивні характеристики?

Лариса Денисенко: Позитивні характеристики — це не пом’якшуючі обставини. Це доказ, на який зважає суддя. Ці характеристики беруться стосовно всіх: потерпілої та тих, хлопців, як вчинили зґвалтування. Чому характеристики класної керівниці мають стосунок до злочину? Позитивна характеристика — це дуже сумнівний матеріал для того, щоб на нього спиратися. Такі рудименти треба викорінювати. Робота над цим вже велася. Зараз це буде швидше, сподіваюся.

Взагалі, мені дуже шкода, що такі резонансні справи допомагають рухати реформи. Злочини та страждання людини підштовхують до змін. Цей випадок теж стане каталізатором змін у системі правосуддя, практики та законодавства, які очевидно необхідно буде зробити.

Лишатися чи переїжджати?

Лариса Денисенко: У таких справах цілком можливий позов на компенсацію, яка покриває витрати, наприклад, на психотерапевта або психолога чи витрати на ліки. Уявіть як важко тій дівчинці в тому селі, де вже кожний бачив відео як її ґвалтують. Це дуже важка історія. За Стамбульською конвенцією, виплата матеріальної шкоди може бути такою, щоб покрити витрати на переїзд потерпілої.

Це дуже важко — залишатися там, продовжувати вчитися та жити. В маленьких громадах, де всі один одного знають, люди часто намагаються домовитися. Наша парадигма не ламати нікому життя — це страшна річ. «Ми ж по-сусідськи хочемо все вирішити», «Невже оцей один момент перекреслить всі наші хороші стосунки» «Ми ж по-хорошому хочемо, щоб нікому більше не ламати життя». А одне життя вже зламане. Як із цим?

Читайте також: «Насильство не «провокують», насильство — відповідальність кривдника»

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Програма створена у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Громадського радіо і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS